ІІ варіант. Картка управління поточним рахунком. Така картка може бути використана як для оплати товарів і послуг безпосередньо на терміналах комерсантів (в даному випадку платіж повинен супроводжуватися “чеком” та підтверджувальним документом - товарний чек, договір, відповідно якому здійснюються перерахування, і т.п.), так і на спеціалізованих пристроях формування електронних аналогів платіжних доручень. В останньому випадку клієнт має можливість вказати на пристрої реквізити отримувача (і призначення платежу), і трансакція крім стандартних полів, буде доповнена полями платіжного доручення, що вимагаються законодавством. Таким чином, ця картка є деяким електронним аналогом чека.

Отримання готівки по картці підзвітної особи можливе в межах сум, занесених на картку (для забезпечення оплати послуг на підприємствах, не обладнаних терміналами), а по картці управління рахунком - в межах сум, які визначаються банками-емітентами.

Наступною ознакою, за якою можна класифікувати банківські пластикові картки це спосіб запису інформації на картку: графічний запис; ембосування; штрих-кодування; кодування на магнітній смузі; чіп; лазерний запис (оптичні картки).

Самою ранньою і найбільш простою формою запису інформації на картку було і зостається графічне зображення. Воно і зараз використовується на всіх картках. На універсальних банківських картках передбачено зразок підпису, а прізвище та ім’я ембосуються (механічно видавлюються). За допомогою ембосування робиться відбиток на сліпі при оплаті карткою.

Запис інформації на картку за допомогою штрих-кодування застосовувався до винаходу магнітної смуги і в платіжних системах розповсюдження не отримав. Але картки зі штрих-кодами є досить популярні в спеціальних карткових програмах, де не вимагаються розрахунки, їх популярність пов`язана з відносно низькою вартістю таких карток та обслуговуючого обладнання.

Магнітний запис на сьогодні є самим розповсюдженим способом нанесення інформації на пластикові картки у платіжних системах. Але вже за останні 15-20 років стало зрозуміло, що магнітна смуга вже не забезпечує необхідного рівня захисту інформації від підробок.

Картки з чіпом називають смарт-картками, чіп-картками, інтелектуальними картками. Незважаючи на явні переваги ці картки, чіпові картки менш розповсюджені ніж картки з магнітною смугою, в першу чергу з-за більш високої ціни виготовлення та обслуговування. Тільки в останні роки, коли втрати від шахрайства з магнітними карками стали вражаючими і мають сталу тенденцію до зростання, було прийняте рішення про поступовий перехід на смарт-картки. Смарт-картки розділяються спеціалістами на картки з пам’яттю та власне мікропроцесорні картки. Картки з пам’яттю бувають разовими (одноразовий запис/багаторазове зчитування) та такими, що дозволяють багаторазовий перезапис. При цьому об’єм пам’яті значно більший ніж у карток з магнітною смугою та більш високий рівень захисту інформації. Принципово нові можливості мають справжні мікропроцесорні картки, оскільки вони мають свою внутрішню логіку і являються міні-комп’ютером.

РОЗДІЛ ІІ

Пластикові картки для фізичних осіб, розрахунки за ними та їх облік

2.1. Загальна характеристика розрахунків з використанням пластикових карток фізичними особами та їх облік

Велика частка розрахунків, що виконуються в Україні (особ-ливо це стосується розрахунків з фізичними особами) є готівко-вими. Тому існують проблеми, пов'язані з управлінням готівкою, друкуванням нових грошей, утилізацією зношених купюр, орга-нізацією інкасації та ін. Одним з напрямів реалізації цієї пробле-ми є скорочення обсягу готівкових розрахунків шляхом впрова-дження електронних роздрібних банківських послуг. Роздрібні банківські послуги — це безготівкові платежі на невеликі суми, здебільшого це споживчі платежі, які вносяться фізичними осо-бами з використанням пластикових карток, що виступають як платіжний та розрахунковий засіб.

Пластикові карт-ки набули широкого застосування в банківських системах. Пластикова картка – це ключ клієнта для отримання електронних банківських послуг. З точки зору банку – це можливість персо-нувати картку і таким чином ідентифікувати клієнта і визначити, які послуги може надати йому банк.

При виконанні розрахунків за допомогою карток, як зазначалось вище, в системі бе-руть участь: держателі (власники) карток, банк-емітент, торгове-льні установи та заклади сфери послуг, банк-еквайр, процесинговий центр.

Розглянемо права та обов'язки учасників платіжної системи з використанням пластикових кредитних карток.

Банк-емітент видає кредитну картку лише після ретельної пе-ревірки фінансового стану та оцінки кредитоспроможності клієн-та; відкриває власнику картки спеціальний картковий рахунок для проведення всіх операцій з карткою; кожного місяця надси-лає клієнту спеціальну виписку з його карткового рахунку із за-значенням усіх трансакцій, проведених за цей період, а також розмірів заборгованості та визначення термінів її погашення; стя-гує комісійні та відсотки згідно з встановленими тарифами; ви-конує авторизацію платежів, даючи відповідь на запит торговця про дозвіл чи заборону на проведення операції; бере на себе зо-бов'язання щодо оплати рахунків торговельних підприємств за операції, виконані з використанням карток з відрахуванням комі-сійних (дисконту).

Власник картки для придбання картки укладає з банком-емітентом відповідну угоду, в якій бере на себе зобов'язання сплачувати борги та відсотки по них згідно з визначеними в угоді умовами.

Торговельне підприємство зобов'язується приймати картки як платіжний засіб розрахунку за товари та послуги і проводити авторизацію (отримувати дозвіл на трансакцію) в передбачених домовленістю випадках; зобов'язується вилучати картки при підозрі, що покупець не є її власником; надавати банку торговельні рахунки, оформлені з використанням карток. Функціями процесингового центру є: розробка стандартів та правил ведення операцій; забезпечення належного функціонування систем авторизації і розрахунків; обмін фінансовою інформаці-йно і переведення комісійних виплат між учасниками системи; дослідження і аналіз функціонування системи; розробка нових платіжних продуктів; реклама і просування продукту на ринок. Банки-еквайри укладають договори з різними торговельними