Аналіз ролі банків розвитку тільки із кількісної точки не дає повного уявлення про їх значення. Кількісні показники не обов’язково відображають стратегічну важливість і якісну роль банків розвитку в довготерміновому фінансування. Важливість участі банків розвитку в довготерміновому фінансуванні визначається тією роллю, яку вони відіграють у розвитку країни. Якщо, наприклад, така участь приведе до зростання виробничого потенціалу країни на 5%, до виробництва нових товарів, що раніше в країні не випускались, то цей приріст є дуже важливим і визначальним вкладом у розвиток країни на майбутнє. Вигоди від участі банку розвитку в довготерміновому фінансуванні можуть бути ще більшими, якщо використати принцип економічного аналізу проектів, який у випадку його застосування дозволить зробити ще значніший у справу економічного розвитку країни.

Крам цього, не дивлячись на незначну доля банків розвитку в загальному обсязі інвестицій, потрібно мати на увазі, що якщо банк розвитку надає кошти як кредитор останньої інстанції, то важливість цих кредитів значно зростає. В іншому випадку виробництва, створені завдяки цим кредитам, могли б взагалі не появлятися, хоча вони й мають велике значення для країни.

В окремих країнах Центральний банк або Комісія з цінних паперів й бірж надають банкам розвитку певні привілеї і стимули. Особливі привілеї надають банкам розвитку на початковому етапі діяльності. Однак, якщо банк розвитку отримує значну державну підтримку в початковий період діяльності, то тоді йому не надаються особливі привілеї.

Таким чином, аналіз думок вітчизняних і зарубіжних дослідників і міжнародного досвіду дає підстави стверджувати , що саме активна роль держави впродовж перехідного періоду здатна забезпечити плавне входження в ринок, усунути перекоси в економіці й позбутися сильних соціальних потрясінь.

Висновки

В Україні на сучасному етапі економічних реформ держава повинна спрямувати значні зусилля на вирішення проблеми нестачі інвестицій. Це може бути здійснено як через безпосередню участь в інвестиційних проектах, так і через стимулювання населення до вкладення збережень.

Однак, не можливо погодитись із тими вченими-економістами, які пропонують не створювати державні інститути фінансування інвестицій, оскільки їх діяльність з натягом буде ефективною. Це підтверджується досвідом функціонування в СРСР державних банків, а також діяльністю суто державних банків розвитку в інших країнах, які перетворились у механізм передачі коштів й стали мертвим вантажем як для власного уряду, так і для міжнародних фінансових організацій.

На мою думку, держава повинна не тільки створювати такі інститути, а й активно стимулювати їх розвиток і брати активну участь у їх діяльності. Це проявляється у купівлі як цінних папері інвестиційних банків для успішного функціонування останніх, так і цінних паперів компаній, які розміщаються інвестиційними банками. Крім цього держава могло б узяти дольову участь у фінансуванні інвестиційними банками пріоритетних проектів, у наданні синдицьованих кредитів, наданні гарантій при розміщенні вітчизняних цінних паперів на зовнішніх ринках тощо.

З наведеного вище можна зробити такі висновки:

Сьогодні в Україні для створення інвестиційних банків склались об’єктивні передумови, серед яких можна виділити головні:

українська економіка переживає інвестиційну кризу;

існуюча банківська система нездатна мобілізувати кошти для довготривалих вкладів у реальний сектор економіки;

приватизованим українським підприємствам потрібні послуги щодо реструктуризації й залучення коштів на розвиток;

великі капітали, що виникли останнім часом, шукають свого застосування на фондовому ринку;

в умовах зниження темпів інфляції більш рентабельним стає довготерміновий інвестиційний проект;

комерційним банкам не вдається запропонувати конкурентоспроможних послуг у сфері інвестиційно-банківської діяльності.

У період економічної та інвестиційної кризи держава повинна взяти на себе ініціативу з узгодження кредитної політики і стимулювання створення інвестиційно-банківських інститутів, що підтверджується досвідом багатьох розвинутих країн і країн, що розвиваються, які в різний час зіткнулися із аналогічними проблемами.

Необхідно створити інвестиційно-банківські інститути, які за своєю формою власності не будуть державними, однак отримуватимуть на початковому етапі функціонування різні форми державної підтримки.