Це викликано, по-перше, тим, що грошово-кредитна політи-ка, за проведення якої відповідає центральний банк, є складовою частиною національної економічної політики, яка здійснюється урядом. Тому неузгодженість питань компетенції центрального банку і уряду може спричиняти конфлікти між цілями грошово-кредитної політики та реальним проведенням економічної полі-тики. По-друге, грошово-кредитна політика не може проводитись ізольовано від економічної політики і її основних напрямів. На-впаки, вона повинна тісно пов'язуватися з ними.

У публікаціях науковців та практиків-юристів неодноразово порушувалося це питання і пропонувалося його вирішення через:—

міжвідомчі консультативні ради (парламент, центральний банк, Уряд);—

консультативні групи за участю представників різних відомств та центрального банку (центральний банк та міністерства фі-нансів і економіки);—

узгоджувальні консультації представників центрального бан-ку, парламенту, уряду, банківських асоціацій (у разі виник-нення загрози “дефолту”).

Необхідність надання центральному банку незалежного ста-тусу, який послідовно обстоював в Україні відомий банкір і на-родний депутат України В. П. Гетьман, пояснюється прагненням забезпечити послідовність і постійність грошово-кредитної полі-тики, звільнити її від тимчасових інтересів, підтримати довіру до неї. Найважливішою умовою довіри до грошово-кре-дитної політики є чітко і офіційно сформований курс на стабіль-ність цін, який проводиться Національним банком незалежно від змін у політичному житті країни.

Окреслимо найбільш характерні ознаки незалежності правово-го статусу центрального банку:—

участь держави в капіталі центрального банку і розподіл при-бутку;—

процедура призначення керівництва банку (Ради та Правлін-ня Національного банку);—

міра відображення в законодавстві цілей та завдань централь-ного банку;—

право держави на втручання в грошово-кредитну політику;—

правила, які регулюють можливість прямого або непрямого фі-нансування державних витрат центральним банком держави.

Відповідно до цих ознак доречно буде простежити, як скла-дався правовий статус деяких центральних банків за характером їх власності:—

державні - капітал яких належить державі (Великобританія, Німеччина, Франція, Данія);—

акціонерні (США, Італія, де 100 % капіталу центрального банку належить банкам і страховим компаніям);

Швейцарія — 57% власність кантонів і 43 % — приватних осіб;

Греція — 75 % власність держави, 25 % — приватних осіб).

Тим часом стовідсоткова участь держави в капіталі центрального банку не завжди є єдиним критерієм, який дозволяє стверджувати, що тільки такий банк найбільше залежить від держави. Наприклад, центральний банк Італії.

Що стосується правового статусу Національного банку України за юридичними ознаками, то аналіз конституційних норм, зокрема статей 85, 93, 99, 100, 106 Конституції України дає підстави для висновку, що центральний банк виступає у двох вимірах його правосуб'єктності: з одного боку, як орган держави, який виконує завдання, пов'язані із захистом національної валюти, з другого — як своєрідний центр управління саморегульованої банківської системи.

Відмінність правового статусу системи Національного банку від правового статусу системи комерційних банків та фінансово-кредитних установ

Далі важливо з'ясувати: чим відрізняється правовий статус системи комерційних банків та фінансово-кре-дитних установ від правового статусу системи Національного банку України. Поряд з визначеним поняттям “банк” у Законі “Про Національний банк України” уточнюється також і поняття “фінансово-кредитна установа”. Підкреслимо, що правові відно-сини, які стосуються залучення вкладів від населення, не можуть виникати і не можуть передбачатись правовим статусом фінан-сово-кредитних установ. Це відрізняє їх за юридичною природою від категорії “банк”.

Правова основа функціонування комерційних банків та фі-нансово-кредитних установ в Україні визначена Законом України “Про банки та банківську діяльність” .

Правовий статус комерційного банку або фінансово-кредитної установи поєднує в собі правовий статус приватної юридичної особи та правовий статус суб'єкта публічного права, який бере участь у грошовому процесі держави. Банк покликаний обслуго-вувати цей процес, використовуючи дозволені законом фінансові інструменти, розрахунки у готівковій і безготівковій формах гро-шового обігу. За своїм юридичним становищем банки є еконо-мічно самостійними і повністю незалежними суб'єктами від ви-конавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю. Це встановлено у ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, де також визначено: банки у своїй діяльності керуються цим Законом, за-конодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами. Окре-мо у Законі виділені нормативні акти Національного банку, а також статути, які приймаються при заснуванні банку і визнача-ють предмет його діяльності.

Банк може створюватись як організація корпоративного ти-пу, але, щоб займатися господарською діяльністю, він повинен пройти відповідну дозвільну реєстрацію у Національному банку України, оскільки за загальним порядком реєстрацію всіх інших суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють місцеві органи виконавчої влади. Комерційним банкам, як визначено у ст. 3 за-значеного Закону, забороняється діяльність у сферах матеріаль-ного виробництва, торгівлі, страхування.

Засновниками, акціо-нерами (учасниками) комерційного банку можуть бути як укра-їнські, так і іноземні фізичні та юридичні особи, які утворюють статутний фонд банку. Правові умови створення комерційного банку не дозволяють виступати засновниками політичним пар-тіям і профспілковим організаціям, спілкам, громадським фон-дам. Організаційно-правова форма кредитної установи не повин-на виходити за межі банківського права, оскільки небанківські форми діяльності не можуть бути легалізовані у статуті банку. Банк за своєю правовою характеристикою — це господарське то-вариство, яке розглядається законодавцем як один із елементів банківської системи.

При створенні банку засновниками має бути додержана ви-мога щодо мінімального розміру власного