Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносять до часів Стародавнього Риму. В Стародавньому Римі, в IV—III ст. до н.е., банки дістали більший розвиток. Приватних банкірів спочатку називали трапезитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках на ринках-форумах, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів. Також аргентарії надавали позики під відсотки під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов'язані державою вести облікові книги. В Римській імперії, на початку епохи імператорів, розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати про-цес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підпри-ємців — 8 1/3 %, для знаті — 4 1/6, для всіх інших — до 6 1/4 %. Тільки за морськими позиками, через підвищений ризик, дозволялося стягувати 12 1/2, %. З розпадом Римської імперії та занепадом господарства протя-гом раннього Середньовіччя банківські операції повністю припинились.

Довгий час потому будь-яке стягнення відсотків трактувалось як лихварство, тобто позика, що пригнічувала кредитоотримувача.

Християнська церква не тільки визнавала стягнення відсотків аморальним, але пізніше забороняла під страхом духовного покарання.

У Київській Русі кредит існував нарівні з готівковими грошима, але не набув значного поширення. В ті часи відсотки мали назву рези, рости, лихва, взвиття. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в 2 поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових обо-ротів. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні пра-вила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Зве-дення законів, що формувало та регулювало систему майнових відносин, мало назву Руська правда. Руська правда поповнювалась з часом нови-ми вимогами щодо правил надання кредиту.

У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки:

1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів);

2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не бу-ло поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення.

3) якщо свідки під присягою показували на ко-ристь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.

Також ці статті містили вимоги до розмірів відсотків. Відсотки передбачалися трьох видів. Найменший за терміном — місячний відсоток — дозволялось брати на невелику кількість днів, тобто гроші давались на короткий строк. Наступним за терміном був третной рез, він дозволявся при запозиченні капіталу на рік, при цьому місячний відсо-ток скасовувався. Останнім видом відсотка був річний рез, він був мен-шим за третной рез і брався у разі запозичення грошей більше, ніж на два роки.

Також перша редакція Руської правди містила такі правила надан-ня кредиту:

1) торговець, що ненавмисно втратив товар, взятий у кредит, за необхідності міг отримати відстрочку платежу;

2) торговець, що був вин-ний у розтраті чужого майна, взятого в кредит "за своїм безумством", міг позбутися свого майна.

На початку XII ст. у зв'язку з розвитком торгівлі та виробництва зро-сла потреба в кредитних ресурсах. У цей період гривня була головним засобом розрахунків у Київській Русі. В деяких випадках відсотки були значними і мали назву лихва. Київський князь Святополк на початку XII ст. в Києві продавав від себе за високою ціною хліб та сіль. Також він надав євреям велику свободу в лихварській діяльності. Останні отримували великі прибутки з позичання та стягування боргу з русичі.

Коли Володимир Мономах посів київський престол, він обмежив свавільні рости та вніс до положень Руської правди зміни.

Окрім кредитних відносин та правил, що їх регулювали, в Київській Русі вже існували в початковому вигляді банківські установи.

Руську правду в різних місцевостях Київської Русі доповнювали власні законодавчі правила. Так, Псковська Судна грамота — законодавча пам'ятка XII ст. — велику увагу приділяла питанням кредиту та трактувала договір позики і питання про відсотки набагато ширше, ніж Русака правда. В ній містилися правила застави як рухомого, так і нерухомого ш майна (землі, води, дворів). Також псковське право передбачало спеціальні записи, що кредитор мав офіційно вести, та боргові розписки, векселі.

Особливих рис набуло регулювання кредитної діяльності в часи Київської Русі між новгородцями і німцями, зокрема, торгівля між ними регулювалась торговими договорами — перший 1189 — 1199 рр., другий 1257 — 1263 рр. Німецькі купці влаштовували особливі двори, де вони могли дотримуватися своїх звичаїв та почувалися в безпеці. Економіч-но та соціальне життя німців всередині німецького двора регулювалося особливими постановами, які затверджувало Союзне ганзейське купец-тво. Ганзейський союз забороняв своїм членам давати попики русичам чи брати у них в борг. Це робилося з метою, щоб торгівля в Новгороді не виходила з рук німців. Але і для новгородців німецька торгівля була вигідною, і вони дотримувались німецьких правил ведення спільних справ. У пізніші часи, на початку XIV ст., розвитку кредитних відносин між руськими новгородцями та німцями