РЕФЕРАТ

На тему:

Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн

Банківська система як складова частина фінансової систе-ми будь-якої держави відіграє вирішальну роль в еко-номічному розвитку країни, є головним механізмом фінансо-во-кредитних відносин у державі.

Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політични-ми та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний еко-номічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощо.

За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою еко-номікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує централь-ний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, нагля-дову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і під-приємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

У деяких країнах функціонують трирівневі банківські сис-теми, до яких входять також кредитні інститути небанківського типу (наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем нале-жать системи Швейцарії, Японії. Слід зазначити, що до кре-дитно-банківської системи Німеччини, Франції, США, крім банків, входять також різні кредитні установи — Федеральне відомство нагляду за кредитною справою (Німеччина);

Комітети з банківської регламентації і кредитних установ, а також Банківська комісія (Франція), Рада Керуючих Феде-ральної Резервної системи. Федеральний комітет відкритого ринку, Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів (США).

Особливістю е й те, що в США переважають приватні кре-дитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи та Японії поряд з приватними значне місце посідають напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи.

У світовій банківській практиці банківські системи розрізняють також за характером здійснюваних послуг, сутністю банківських операцій, пов’язаних з широким впро-вадженням електронно-обчислювальної техніки й оргтехніки в банківську сферу. Так, європейські банки здійснюють іпотечні операції, широко використовуючи заставні. У США небанківські кредитні інститути мають такі самі юридичні права, що і банки. У Великій Британії кредитні інститути (небанківські установи) мають певні обмеження в банківській діяльності.

Специфіка побудови банківської системи виявляється і в тому, що в окремих країнах Європи (Німеччині, Франції, Австрії, Італії) не існує чіткого розмежування між ко-мерційними та інвестиційними банками, що визначається ста-новищем останніх на ринку цінних паперів. У Німеччині, на-приклад, банки поєднують короткострокові, депозитно-позич-кові і довгострокові інвестиційні операції. У США кредитні та інвестиційні банківські операції чітко розмежовані. Інвес-тиційні банки виконують операції з державними і корпоратив-ними цінними паперами, а комерційним банкам заборонено виконувати операції на фондовому ринку з корпоративними цінними паперами. У Великій Британії функції комерційних та інвестиційних банків також чітко розділені. Інвестиційні банки мають право звертатися до Банку Англії за. централізо-ваними кредитами і працюють із залученими коштами ко-мерційних банків.

Світова практика виробила два принципи побудови ко-мерційних банків:—

принцип сегментування, коли банківська діяльність об-межена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;—

принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування чітко простежується в банківсько-му законодавстві США та Японії, де банкам, по суті, заборо-нено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. В більшості країн Західної Європи такі обмеження знято і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Звідси виділяють три групи країн, які відрізняються місцем і роллю центрального банку в управлінні і способом побудови наглядових структур у державі.

Перша група — це країни, у яких контрольні функції здійснює центральний банк (Австралія, Ісландія, Італія, Іспанія, Португалія).

Друга група — це країни, у яких контрольні функції вико-нуються не центральним банком, а іншими органами (Австрія, Данія, Канада, Норвегія, Швеція, Фінляндія).

Третя група — це країни, у яких контрольні функції здійснюються центральним банком спільно з іншими органами:

Швейцарія — Центральний банк. Федеральна Банківська комісія та Швейцарська банківська асоціація; Франція — Банк де Франс спільно з Банківською, комісією;

Німеччина — Німецький Федеральний банк спільно з Федеральним відомст-вом нагляду за кредитною справою;

США — Федеральна Ре-зервна система спільно з Міністерством фінансів — Казначей-ством через Контролера грошового обігу із незалежним аген-тством — Федеральною корпорацією страхування депозитів.

У практиці зарубіжних країн центральні банки відрізня-ються не тільки правовим статусом та їх роллю в кредитній системі держави, а й дуже різноманітні за правовими форма-ми, власністю на їх капітал, ступенем незалежності від вико-навчої влади тощо.

Здебільшого центральні банки є державними, капітал яких належить державі (Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада, Росія тощо); акціонерними (США, Італія); деякі цент-ральні банки мають змішану форму власності (Австрія, Бельгія, Японія), коли частина капіталу належить державі, а частина перебуває в руках юридичних і фізичних осіб. Так, 50% статутного капіталу Австрійського національного банку належить державі, а решта — комерційним банкам, страховим компаніям та іншим організаціям.

Велике значення для забезпечення стабільності еко-номічного розвитку держави має ступінь незалежності цент-рального банку від виконавчої влади, який у різних країнах різний. Найбільш незалежні від державних органів центральні банки Австрії, Німеччини та Швейцарії. В законодавстві цих країн відсутні норми, що дають змогу уряду втручатися в гро-шово-кредитну політику, здійснювану центральним банком. Певною самостійністю користуються банки, які за законом підзвітні законодавчим органам (Канада, США, Нідерланди, Японія). В законодавстві Японії чітко передбачено право дер-жавних органів скасувати рішення центрального банку. Найбільш залежним від виконавчих органів є центральний банк