Відповідно до Маастрихтських угод європейські держа-ви — члени Європейського Союзу зобов’язані привести свої закони про центральні банки до єдиного знаменника, “тобто центральні банки повинні бути виведені з-під контролю вико-навчої влади”. Першою це завдання вирішила Франція, прийнявши 4 серпня 1993 р. Закон про Статут Банку Франції, згідно з яким центральна банківська установа країни одержа-ла повну незалежність від уряду при виконанні своїх функцій у здійсненні монетарної політики.

Принципове значення має також чітке розмежування дер-жавою фінансової і банківської систем країни, тобто йдеться про обмеження можливостей уряду країн користуватися кош-тами центрального банку. В багатьох країнах пряме кредиту-вання держави, тобто надання банківської позики для покрит-тя бюджетного дефіциту практично відсутнє (США, Японія, Канада, Велика Британія, Швеція, Швейцарія) або законодав-че обмежене (Німеччина, Нідерланди, Франція). Основними кредиторами держави виступають не центральні, а комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, компанії, на-селення.

Отже, незважаючи на різноманітність і специфічність банківських систем зарубіжних країн, вони не функціонують ізольовано одна від одної, а навпаки перебувають у постійній взаємозалежності і взаємозв'язку. Розвиток світової економіки і міжнародних економічних відносин, формування трансграничного ринку банківських послуг зумовили потребу в міжна-родному співробітництві в галузі правового регулювання банківської діяльності і, зокрема, в регламентації функціону-вання банківських систем, враховуючи інтернаціоналізацію системи банківської діяльності, наявність у національних банківських системах “іноземного елемента”.

Розглянемо докладніше структуру і функції банківських систем провідних зарубіжних країн:

Велика Британія. Банківська система Великої Британії Є однією з розвинених у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації та спеціалізації капіталу, добре розви-неною банківською інфраструктурою, тісним зв’язком з міжнародним ринком позикових капіталів.

Банківська система Великої Британії є дворівневою і включає:—

Банк Англії — центральний банк країни, який виступає головною ланкою банківської системи;—

депозитні, кредитні та торгові банки, кожний з яких має визначену спеціалізацію та специфічні ознаки;

фінансово-кредитні установи небанківського типу, до складу яких входять: страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні, будівельні кооперативи і това-риства, пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, ощадні інститу-ти тощо.

Банківську систему Великої Британії очолює Банк Англії, який було засновано як акціонерну компанію в 1694 р. У 1946 р. його було націоналізовано.

На сьогодні Банк Англії виконує всі функції центрального банку і відіграє важливу роль у регулюванні грошово-кредит-ної та валютної сфери, в управлінні державним боргом.

Відповідно до законів про банківську діяльність (1979 р. і 1987 р.) Банк Англії володіє правом надання статусу банку різним фінансовим корпораціям, має право анулювати цей статус у діючих банків. Банк Англії є єдиним банком країни, який наділений правом емісії банкнот. Центральний банк Ве-ликої Британії має право надавати комерційним банкам реко-мендації та директиви, узгоджені з міністерством фінансів. Крім того, він може вимагати від комерційних банківських організацій надання необхідної інформації з метою перевірки діяльності їх.

Банк Англії керує рахунками казначейства, видає касові кредити і займається розміщенням державних цінних паперів. Відповідно до законодавства державне казначейство формально має право надавати розпорядження Банку Англії, однак фактично ніколи це право не використовує. На практиці Банк Англії працює в тісному контакті з казначейством. У 1998 р. законодавче закріплено незалежність Банку Англії, однак уряд має право контролювати його діяльність.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, забезпечує надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни. Важливе місце в банківській системі Великої Британії посідають комерційні банки. Нині в країні виділяють такі види комерційних банків:

Депозитні банки, які приймають вклади і видають короткострокові позики під заставу надійних цінних паперів. До цих банків належать також найбільші банківські монополії — клірингові банки, що домінують у депозитно-позикових опе-раціях у середині країни. Клірингові банки — це банки “вели-кої четвірки” — НЄШНЛ Вестмінстер бєнк, Ллойдс бєнк, Мідленд бєнк і Барклейз бєнк. Клірингові банки уклали між собою угоду про зарахування взаємних вимог і активно пра-цюють у системі зарахування платіжних документів та цінних паперів, що здійснюються через Лондонську розрахункову па-лату. Депозитні банки є основою банківської системи Великої Британії, вони мають близько 15 тис. відділень і належать до числа універсальних, що надають своїм клієнтам широкий вибір банківських операцій та послуг.

Торгові банки діють у сфері зовнішньої торгівлі і займа-ються міжнародними кредитно-фінансовими операціями, поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також консультаційними послугами корпораціям. Вони організують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і по-глинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота. До торгових банків належать два найбільших та найстаріших банки — “Ротшильд” і “Самуель Монтегю”, які виступають активними учасниками ринку золота.

Іноземні банки — це найчисленніша група банківських ус-танов (приблизно 800), створених на території Великої Бри-танії, капітал яких належить іншим країнам. Іноземні банки спеціалізуються на операціях на євроринку, кредитують іно-земні та транснаціональні компанії, фінансують зовнішню торгівлю, консультують компанії з питань іноземних інвес-тицій тощо.

Банки Співдружності — офіційна назва колишніх бри-танських колоніальних банків. Штаб-квартири їх знаходяться у Великій Британії, а діють у країнах Європейського Союзу. У складі провідних клірингових банків ці установи виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

Національний ощадний банк заснований у 1861 р., акуму-лює заощадження населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види рахунків — звичайні та інвестиційні, всі кошти інвестує у державні цінні папери.

Особливим банківським статусом наділені два найбільших банки країни: Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що надають