шля-хом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде най-краще використання.
Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко-номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни-ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо-во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.
Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав-данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен-тральним банком.
Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре-дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан-ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.
Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.
Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко-вих позик під заставу нерухомості.
Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз-робок.
Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.
На Україні банківська структура представлена двома рівня-ми: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.
Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє со-бою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розта-шований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в ме-жах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).
Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призна-чається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чоти-ри роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.
Національний банк України є банком першого рівня. Він ви-конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан-ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.
НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех-нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор-ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:
правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;
правила виконання касових операцій банками та господар-ськими суб'єктами;
створює і керує резервними фондами банкнот та монет;
встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.
Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила про-ведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з цен-тральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредит-них установах.
НБУ встановлює правила організації та проводить реєс-трацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.
Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язан-ня спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулю-вання.
Методи впливу, які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики, знаходяться в процесі станов-лення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.
В практиці роботи НБУ активно використовуються такі мето-ди грошово-кредитного регулювання, як:
рефінансування (облікова та кредитна політика);
регульований договір обов'язкових резервів;
регулювання ліквідності комерційних банків.
На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період вия-вились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою вияви-лась фінансова політика держави.
Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ва-ги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добув-ної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-вироб-ників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибко-подібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетар-ної політики НБУ