“Менеджмент” діяльності банку включає в себе не тільки сукупність принципів, методів, форм та засобів управління банком, але й повинен відображати якісну характеристику досягнених результатів від прийняття управлінських рішень за допомогою конкретних економічних показників. Це складає суть фінансового менеджменту. Отже конкурентноспроможність та платіжеспроможність банку визначаються, насамперед, раціональною організацією фінансів. Функції фінансового менеджменту покладені на відділ “економічного аналізу”, який знаходиться в підпорядкуванні заступника директора банку, його очолює начальник відділу, тут працює штат співро6ітників — три спеціалісти та економіст.

Основним завданням відділу економічного аналізу є проведення економічного розрахунку, який представляє собою порівняння у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів банківської діяльності. Застосування комерційного розрахунку веде до досягнення однієї із основних цілей банку — одержання максимального прибутку при мінімальних витратах. За допомогою комерційного розрахунку, аналізу ринку та оточуючого світу можна розпізнати на ранньому етапі зміщення потреб.

Так, наприклад, інформація, яка надходить про наявність ресурсів з відділів короткострокового та довгострокового кредитування, проходить обробку у відділі економічного аналізу, тобто, яку кількість ресурсів надати тій чи іншій групі позичальників з метою одержання найбільшого прибутку при найменшому ризику, так як кожна група позичальників має свій певний рівень кредитоспроможності. В порівнянні з 1998 роком в 1999 році збільшилась на 10 процентів питома вага кредитів, наданих у сферу торгівлі, що відобразилося на зростанні процентних прибутків від проведення кредитної політики. Зараз випробовуються схеми короткострокового кредитування по операціям з облігаціями внутрішньої державної позики, під комплект документів на товари, що знаходяться в дорозі, під заставу векселів великих банків, під середньомісячний обіг коштів клієнтів.

Кожна управлінська діяльність розпочинається з поставлених цілей. Процес стратегічного планування, що є однією з основних функцій менеджменту, починається з встановлення генеральної мети банку. Це планування проводиться керівництвом, тобто менеджментом вищого рівня. Від цього етапу планування відштовхується вся діяльність менеджменту банку.

Залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення грошово-кредитного обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.

Відсутність стратегічного планування , а отже і конкретне визначення основної мети приводить до того, що усі банківські рішення, які не обумовлені необхідністю притримуватися основного напрямку функціонування кредитного інституту, визначеного в місії, будуть базуватися лише на індивідуальних якостях та цінностях вищого керівництва. Такі випадки часто призводять до розосередження і розпорошування зусиль, що негативно впливає на діяльність банку. Крім того виникають можливості прояву непослідовності в діях менеджменту, зумовлені складністю вибору пріоритетів та відсутністю початково поставленої мети.

Іншими словами, генеральна мета банку служить критерієм для всього послідуючого процесу прийняття управлінських рішень.

Так, визначивши своє основне спрямування діяльності як обслуговування кредитом сфери підприємницької діяльності та промисловості, менеджмент не задається питанням про обслуговування споживчим кредитом клієнтури роздрібного ринку.

Оскільки потенціал банку різними способами аналізується при виборі основної мети, якої він буде притримуватися у своїй діяльності та виходячи з основної місії, банк в змозі визначити свою подальшу діяльність без метушні і не кидаючись із сторони в сторону. Вибір головної мети банку є відповідальний етап стратегічного планування, на якому важливо правильно підійти до масштабності постановки цілей, не опускатися до частковостей. Сильне звуження рамок мети діяльності банку обмежує можливості вищого керівництва розглядати ймовірні варіанти при прийнятті рішень.

Після того, як була сформована основна місія банку, керівництво займається постановкою завдань, вирішення яких необхідне для досягнення основної мети. При цьому до уваги приймається потенціал зовнішнього середовища, внутрішні труднощі, внутрішні ресурси банку.

Таким чином, при формуванні завдань банку в першу чергу необхідна їх конкретизація. Але ця конкретизація не може проходити поза залежністю від впливу досить великого спектру активних факторів. Причому облік їх не завжди є простою справою. На більш низьких рівнях банку, менеджмент середнього рівня, — тобто в підрозділах, відділах, службах, також приймаються їх власні програмні заяви.

Наприклад, управлінське рішення про надання кредиту пов’язане з необхідністю отримання наступної інформації: про попит на кредитні ресурси тієї чи іншої групи споживачів на ринку ( відділ маркетингу ), про ефективність вкладання кредитних ресурсів в ту чи іншу сферу (відділ економічного аналізу), інформації про кредитоспроможність позичальника, його ліквідності (робота по проблемах повернення кредиту ведеться службою безпеки банку), інформації про наявність кредитних ресурсів (відділ кредитування). Тобто ми можемо наочно побачити взаємозв’язок всіх організаційних служб та відділів в процесі прийняття управлінського рішення.

Для збільшення прибутку банку сприяють наступні цілі, які ми маємо змогу зобразити за допомогою схеми:

1. Місія банку.

2. Основна мета.

3.Максимізація одержаного прибутку.

4. Мобілізація вільних грошових коштів.

5.Підвищення ефективності управління пасивами.

6.Розширення асортименту банківських послуг.

7.Розвиток банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

8.Скорочення нераціональних витрат.

9.Покращення показника рентабельності активів.

10.Залучення кваліфікованих спеціалістів.

11.Зменшення банківського ризику.

В даному випадку ми маємо сукупність цілей чи дерево цілей. Мета повинна бути досяжною, ресурсозабезпеченою, контрольованою. Отже, проведемо аналіз даних цілей.

Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових