Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.

У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

При несвоєчасному погашенні боргу за кредитами та процентами і ненаданні банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

У разі відмови позичальника від оплати боргів за позичками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу.

Розділ 2. Поняття та основні завдання кредитної політики банку

2.1. Поняття кредитної політики банку

Одним з найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.

По-перше, кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку. До цих умов належать вимоги по валютних позиціях.

По-друге, кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність.

По-третє, кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності.

По-четверте, кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена.

По-п'яте, кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.

По-шосте, кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк.

По-сьоме, кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе забалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручництва [9, 501].

Кредитна політика є фундаментом надійності і прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики. На жаль, під час банківської кризи в деяких банках було виявлено або відсутність кредитної політики як такої, або підпорядкування її не інтересам стабільності, а, скажімо, надприбутковості для акціонерів, або невідповідність кредитного портфеля кредитній політиці.

Сама по собі кредитна політика – не панацея від "поганих" кредитів. Будь-якої, навіть дуже доброї кредитної політики можна не дотримуватися, жертвувати нею заради корпоративних чи особистих інтересів, нехтувати нею через недбалість або халатність. Тут винятково важливо створити таку систему прийняття кредитних рішень, так підготувати менеджерів і керівників банку, встановити такий контроль над банківськими операціями, за яких відхилення від кредитної політики стало б неможливим. Оскільки кредитна політика розробляється самим банком і не існує встановлених законодавством форм для кредитної політики, не варто боятися того, що якісь нестандартні випадки, що виходять за межі, нею визначені, не дадуть змогу якісно обслужити того чи іншого клієнта. Кредитна політика може бути змінена радою банку, але в цьому випадку буде гарантована підвищена увага до нестандартної проблеми, яка спричинила коригування. Адже саме нестандартні, неопрацьовані схеми, як правило, містять у собі ризик зриву платежів або втрати грошей.

Кредитна політика кожного банку мусить бути доведена до кредитних і операційних працівників банку і повинна використовуватись ними при щоденному спілкуванні з клієнтами. Відхилення від норм кредитної політики банку не можуть бути допущені інакше, ніж прийнята сама кредитна політика. Порядок прийняття кредитної політики банку має бути визначений у статуті банку. У поєднанні з вимогою про затвердження кредитної політики кожного банку центральним банком, це означає фактичний нагляд центрального банку за кредитами, що видаються поза межами кредитної політики.

Правління і кредитний комітет перевіряють відповідність умов видачі кожного кредиту вимогам кредитної політики і центрального банку. Без відповідного рішення кредитного комітету ніякий кредит, як правило, виданий бути не може. Це знижує ризик прийняття волюнтаристських рішень