За виконанням вимог кредитної політики наглядають кредитний комітет, рада акціонерів, ревізори банку.

Оскільки кредитна політика звичайно містить переліки й описи документів, які мусить надати позичальник для одержання кредиту в даному банку, іноді до кредитної політики додаються стандартні форми тих чи інших кредитних документів, наприклад, кредитної заявки, кредитного договору, договору поручництва, договору застави. Крім того, кредитна політики передбачає процедури, які обов'язково має пройти клієнт, щоб стати позичальником даного банку. До таких процедур часто належать аудиторське обстеження, призначення довіреного представника банку, створення застав на умовах, виконання яких обов'язкове для третіх осіб (іпотеки, відмітка в Земельних книгах, відмітка в Державтоінспекції тощо).

Поряд із відповідними положеннями про кредитний комітет (кредитну комісію) та про комісію з оцінки надійності кредитів, кредитна політика банку регламентує діяльність цих органів, визначаючи їхню чисельність, порядок прийняття, частоту засідань, методики підготування питань і їхнє винесення для обговорення, механізми спостереження за виконанням власних рішень.

Важливим розділом кредитної політики є опис процедур виявлення симптомів неблагонадійності кредитів, опис правил реагування на ці симптоми, опис поводження із ненадійними активами.

Оскільки кредитна політика призначена для використання різними органами банку, вона є тим стрижнем, який спрямовує всю кредитну діяльність банку, і від якості кредитної політики в першу чергу залежить якість виданих банком кредитів.

Кредитна політика банку не повинна бути таємницею ні для органів, що наглядають за банком, ні для клієнтів банку, ні для широкої громадськості. Більше того, правильно, коли кредитні договори, договори застав або поручництв містять посилання на положення кредитної політики банку, з якою кожний позичальник має бути ознайомлений. Відкритість відомостей про кредитну політику практично усуває можливість зловживань з боку банківського персоналу. Обговорення кредитної політики із широким колом осіб дає змогу оперативно виправляти наявні в кредитній політиці банку недоліки, шліфувати її, тримати її у відповідності з постійно мінливим ринком банківських послуг.

Банки проводять три види обов'язкового резервування коштів. Не менше восьми відсотків активів банку має зберігатися в касі або на кореспондентському рахунку комерційного банку в національному банку. Цей резерв передбачається заморожувати в першу чергу у випадку, коли призупиняється ліцензія банку і призначається адміністратор. Кошти з цього резерву призначені для покриття хоча б частини обов'язкових платежів і витрат, пов'язаних з ліквідацією банку. Крім того, цей резерв має контрольний сенс, а кількість сумарних резервів комерційних банків береться до уваги при роботі національного банку з курсом національної валюти [9, 504].

Другий вид резервування – це ті резерви, що створюються за рішенням акціонерних зборів банку з банківського прибутку з метою мінімізації ризиків утрати стабільності банку в зв'язку з можливими збитками наступних періодів. Мінімальний розмір такого резерву визначається статутом банку, а самі ці резерви зараховуються до власного капіталу банку.

Третій вид резервування пов'язаний із кредитним портфелем. Для створення цих резервів кредити і забалансові (позабалансові) зобов'язання оцінюються у відповідності з такими правилами.

Кредити й позабалансові зобов'язання повинні бути оцінені за реальною вартістю, яку обумовлюють такі чинники: фінансовий стан і платоспроможність позичальника, достатність забезпечення кредиту, дотримання правил кредитного договору, дотримання визначеного національним банком обсягу обмежень ризикових угод.

Забезпечення кредиту є достатнім, якщо ринкова вартість кредитного забезпечення дорівнює або більша від суми кредиту й кредитних відсотків (далі в тексті – відсотків), затрат кредитної установи на збереження, утримання і продаж застави і покриває ризик зміни вартості забезпечення (через зменшення ціни, псування, старіння). Забезпечення кредиту поручництвом інших осіб є достатнім, якщо різниця між власністю і зобов'язаннями поручителя в 1,5 раза більша від суми кредиту і відсотків.

Відповідно до оцінки, кредити поділяються на стандартні, піднаглядні, підстандартні, ненадійні і втрачені.

Стандартними є кредити, які безумовно будуть повернуті, тому що діють такі умови; позичальник фінансове стабільний, що підтверджується відповідними фінансовими документами (річний звіт з аудиторським висновком, проміжний баланс, розрахунок прибутку/збитків, розрахунок грошового обігу тощо), дотримані терміни повернення кредиту і відсотків, дотримані визначені національним банком обсяги обмежень ризикових угод.

Кредити і позабалансові зобов'язання з умовним ступенем ризику 0% оцінюються як стандартні. До таких кредитів належать: вимоги до національного банку; вимоги до уряду; вимоги і позабалансові зобов'язання, забезпечені гарантіями уряду або заставою цінних паперів уряду; вимоги до центральних банків і урядів держав зони А; кредити і позабалансові зобов'язання, забезпечені гарантіями центральних урядів або центральних банків держав зони А; вимоги і позабалансові зобов'язання, забезпечені заставою цінних паперів центральних урядів держав зони А або заставою цінних паперів інституцій Європейського Союзу; вимоги до інституцій Європейського Союзу; вимоги до центральних банків та урядів держав зони Б в національних валютах цих держав; вимоги і позабалансові зобов'язання, забезпечені гарантіями центральних урядів або центральних банків зони Б в національних валютах цих держав; вимоги і позабалансові зобов'язання, повністю забезпечені вкладом на певний термін, розміщеним у цій кредитній установі. Зона А охоплює країни, що є членами Економічного Співтовариства, а зона Б – інші країни.

Піднаглядними є кредити, що потребують спеціальної уваги з боку керівництва кредитної установи, оскільки наявна хоч одна з таких умов: фінансовий стан позичальника під час оцінки задовільний, але окремі показники платоспроможності погіршуються або можуть погіршуватися; термін повернення кредиту або відсотків, згідно з договором, закінчився не більш як 30 днів тому; термін повернення кредиту або відсотків, згідно з договором, закінчився 31-90 календарних днів тому, але забезпечення кредиту достатнє; не дотримані визначені національним банком обсяги обмежень ризикових угод.

Підстандартними є кредити, на які встановлений