Ненадійними є кредити, повне повернення яких ненадійне, але під час оцінки ще неможливо точно визначити обсяг збитків і наявна хоч одна з таких умов: фінансовий стан позичальника під час оцінки вказує на ознаки неплатоспроможності; термін повернення кредиту або відсотків, згідно з договором, закінчився 91-180 календарних днів тому, забезпечення кредиту недостатнє або використання його викликає сумніви; отримане рішення суду про стягнення боргу на користь інших кредиторів, але вартість власності боржника недостатня для повернення всіх боргів [9, 506].

Якщо є можливість відокремити частину кредиту, що не буде повернута, то її треба оцінити як втрачену, а іншу частину кредиту – як ненадійну, підстандартну або піднаглядну, використовуючи правила класифікації, описані вище. Втраченими є кредити, які не мають на момент оцінки реальної вартості, – їхнє повернення неможливе, тому що наявна одна з таких умов: позичальник помер, місце його перебування невідоме, припинив свою діяльність (ліквідувався); отримане рішення суду про банкрутство позичальника; термін повернення кредиту і відсотків прострочений більш ніж на 180 календарних днів, посилення (забезпечення) відсутнє або його використання викликає сумніви.

Не вище ніж підстандартні слід оцінювати кредити, якщо діє одна з таких умов: позичальник належить до групи взаємозв'язаних клієнтів, і кредит, виданий хоч одній особі з цієї групи, класифікований як ненадійний або втрачений; позичальник одержав ще інші кредити і не може повернути хоча б один із них; через погіршення фінансового стану позичальника внесені зміни в кредитний договір (перенесений термін повернення кредиту, відкладена сплата відсотків, зменшена ставка відсотків тощо); позичальник повністю використав кредит для повернення раніше отриманих прострочених кредитів або сплати відсотків по них; через відсутність відповідних фінансових документів неможливо оцінити фінансовий стан позичальника. Прострочення терміну сплати відсотків по кредитах, по яких термін повернення перенесений, а відсотки за користування кредитом на момент перенесення терміну не сплачені, обчислюється від дати, зазначеної в початковому договорі, перед перенесенням терміну повернення кредиту.

Позабалансові зобов'язання класифікуються також як кредити, з урахуванням оцінки фінансового стану і платоспроможності позичальника.

Основні суми кредитів і позабалансових зобов'язань підлягають створенню таких спеціальних накопичень: стандартні – 0%, піднаглядні – 10%, підстандартні – 30%, ненадійні – 60%, втрачені – 100%.

Якщо кредит виданий в іноземній валюті, то обсяг спеціальних накопичень для ненадійних боргів спочатку оцінюється у відповідній інвалюті, а потім переоцінюється в гривнях, згідно з ринковим курсом інвалюти Національного банку. Якщо внаслідок коливання курсу інвалюти накопичення стають значно меншими від необхідних, то для покриття недостачі, що утворилася, треба створювати додаткові накопичення.

Якщо обсяг спеціальних накопичень для ненадійних боргів, створений кредитною установою, менший від обсягу, визначеного Національним банком, кредитна установа мусить виконати вимоги Національного банку про збільшення накопичень до останнього числа наступного за звітним кварталу.

Оцінку кредитів і позабалансових зобов'язань кредитної установи спеціально створений комітет з оцінки кредитів повинен здійснювати не рідше одного разу на квартал.

2.2. Антиризикові системи прийняття рішень при кредитуванні

Головну роль у мінімізації ризиків кредитування відіграють менеджери банку. Оскільки основні ризики кредитування концентруються в момент ухвалення рішення про надання кредиту, а також у моменти прийняття рішень про продовження термінів повернення кредиту або відсотків, докладніше зупинимося на побудові системи прийняття цих рішень.

Досі у багатьох комерційних банках рішення про кредитування приймає президент банку або хтось із віце-президентів. Інші служби банку лише оформляють угоду, не будучи суттєвими ланками в системі прийняття рішень. Ця практика не раз призводила до негативних наслідків, але її продовжують застосовувати через позірну простоту, а також через те, що часто працівники банку не мають достатньої кваліфікації і знань, аби протистояти авторитетові керівника. Самі ж керівники, якщо вони не спираються на всебічний аналіз ситуації експертами, як і всі люди, піддаються різним впливам і схильні до помилок [9, 508].

Таким чином, одним із перших завдань акціонерів при організації антиризикової системи прийняття рішень про кредитування є чітке визначення меж компетенції керівників банку, а також добір кваліфікованих працівників на посади членів правління, ради і ревізійної комісії банку.

Завданням ради банку є розроблення розумної кредитної політики та формування компетентного кредитного комітету і комітету з оцінки кредитів.

Завданням правління банку є добір кваліфікованих працівників кредитного відділу або департаменту і відділу по стягненню кредитів.

Можна було б рекомендувати таку технологію ухвалення рішення про кредитування. Клієнт банку звертається з проханням про одержання кредиту, як правило, до одного з відповідальних працівників, який є членом правління банку або начальником кредитного відділу і в усіх випадках мусить бути поінформований про будь-яке звернення по кредит та реєструвати ці звернення. Начальник кредитного відділу має призначити з числа працівників відділу куратора кредиту,