котрий повинен найдокладніше познайомити клієнта з кредитною політикою банку й умовами надання кредиту і допомогти клієнтові скласти заявку для одержання кредиту, а також забезпечити його переліком необхідних документів. Під керівництвом начальника відділу куратор кредиту повинен скласти пропозицію для правління банку, яке, у свою чергу, може прийняти, відкинути пропозицію про кредитування або повернути її в кредитний відділ для доопрацювання.
Всі матеріали з питання про кредит мають накопичуватись у так званій "кредитній справі", яка повинна зберігатися у відповідального хранителя, має бути забезпечена описом документів і може видаватися працівникові банку під розписку. Рішення про приєднання того чи іншого документа до кредитної справи повинен приймати начальник кредитного відділу або член правління банку.
Затверджена правлінням банку кредитна пропозиція стає кредитним проектом, усі матеріали по якому передаються кредитному комітету (комісії) для аналізу й прийняття рішення про схвалення або несхвалення кредитного проекту. Члени кредитної комісії повинні ознайомитись із матеріалами справи, організувати їхню перевірку, виїхати на місцеперебування боржника та ознайомитися з його діяльністю.
Кредитний проект, схвалений кредитним комітетом, може реалізуватися у вигляді виданого кредиту тільки в тому випадку, якщо спеціально призначений зборами ревізор банку підтвердить, що видача кредиту відповідає законодавству (України), постановам Національного банку України, статуту і нормативним положенням самого комерційного банку.
У випадку, коли затверджується надання досить великого кредиту, як правило, потрібно ще схвалення цього кредиту радою акціонерів банку.
Така багатоступінчаста оцінка кожної кредитної справи дає змогу познайомитися з умовами надання кредиту десятьом-двадцятьом відповідальним особам банку, негативна думка яких про кредит обов'язково знайде відображення в документах кредитної справи і дозволить прогнозувати кредитні ризики. Автоматично відбудеться й експертне зважування цих ризиків.
Ризики кредитування діють у такі періоди кредитних історій:
ризик прийняття помилкового рішення – у період прийняття рішень про надання кредиту, про його продовження і про призначення заходів щодо "порятунку" кредиту;
одержання неправдивої або недостовірної інформації – у період прийняття рішень про надання кредиту, про його продовження і про призначення заходів щодо "порятунку" кредиту;
зловживання позичальника – протягом усієї кредитної історії;
ризик невдалої економічної діяльності позичальника – протягом усієї кредитної історії;
банкрутства або смерті позичальника – протягом усієї кредитної історії;
втрати або руйнації застави – у період дії заставного договору;
невиконання поручництва – у період дії договору поручництва;
часткового або повного неповернення кредиту – протягом усієї кредитної історії;
вибору валюти кредитування – протягом усієї кредитної історії;
судових витрат – протягом усієї кредитної історії;
програшу судового процесу – протягом усієї кредитної історії;
збитків при стягненні – протягом усієї кредитної історії;
нанесення збитку при стягненні боржникові або третім особам – у період здійснення заходів щодо "порятунку" кредиту [9, 510].
У зазначені періоди начальник кредитного відділу банку або керівник служби стягнення кредитів повинні забезпечити контроль кожного з видів ризиків, своєчасно виявляти симптоми їхнього наростання.
Про ризики прийняття помилкового рішення і про шляхи мінімізації цих ризиків достатньо сказано вище. Ризик одержання неправдивої або недостовірної інформації переборюється шляхом застосування таких принципів: до розгляду повинні прийматися тільки оригінали документів або нотаріально завірені їхні копії; працівники банків повинні самостійно одержувати висновки Реєстру підприємств або іншого повноважного органу про правоздатність осіб, що підписали документи, надані банкові; фінансова інформація мусить бути перевірена банком або його довіреною особою (аудитором, ревізором, консалтинговою компанією, присяжним адвокатом тощо);
у договорах банку має бути встановлено особисту відповідальність кредитоодержувача за подання недостовірної інформації.
Ризики зловживань позичальника мінімізуються збором інформації про минуле позичальника, його попередні кредитні історії. Не випадково видача кредитів у руки осіб, які раніше не повернули інші кредити, належить до групи стопроцентного ризику. Найкраще взагалі утриматися від видачі таких кредитів. Мають бути перевірені також усі особи, причетні до прийняття рішень позичальника, зокрема на предмет судимості та участі в поточних карних процесах і процесах по неплатоспроможності й банкрутству. Крім того, банк повинен встановити досить частий і суворий контроль над використанням та одержанням коштів позичальником, над його господарськими операціями та угодами. Як уже вказувалося, за кожним кредитом має бути закріплений куратор банку, який досконало знає бізнес клієнта і спроможний контролювати його дії та негайно доводити до відома банку про наростання негативних тенденцій у позичальника. Ризики невдалої економічної діяльності і ризики банкрутства позичальника знижуються за допомогою приблизно таких само заходів. Крім того, банк може підключитися до фінансового контролю партнерів свого позичальника, що дає йому додаткові знання про реальну ситуацію у клієнта.
Ризики смерті позичальника, а також ризики втрати або руйнації застави мінімізуються шляхом відповідного страхування на користь банку. Ризики втрати або руйнації застави зменшуються також організацією належного зберігання застави і встановленням відповідальності за цілість застави.
Боротьба з ризиками невиконання поручництва аналогічна діям, які повинен вжити банк до зниження ризиків неплатоспроможності і банкрутства, невдалої економічної діяльності або шахрайства позичальника.
Ризики вибору валюти кредитування знижуються за рахунок політики кредитування у валюті ресурсів, а також за рахунок внесення до кредитного договору пунктів про страхування банку від валютних ризиків.
Ризики судових витрат переборюються шляхом резервування, бажано, звичайно, за рахунок коштів клієнта, сум, які покривають можливі затрати банку на судові витрати й адвокатське обслуговування. Крім того, правильне юридичне оформлення кредитних справ, навіть такі "дрібниці", як нотаріальний висновок кредитних, заставних і поручницьких договорів, суттєво знижує ризики судових витрат. Ризики ж програшу судового процесу практично цілком залежать від кваліфікації банківських юристів і залучених банком адвокатів. Оскільки страхування кредитів поки що не провадиться, цей спосіб захисту від ризику програшу судового
