Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





РЕФЕРАТ

На тему:

Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві

Велике значення для функціонування механізму правового регулювання банківської діяльності в країнах з розвиненою ринковою економікою має правовий режим банківської інфор-мації та забезпечення банківської таємниці.

Банківська таємниця в зарубіжних країнах є специфічним видом комерційної таємниці і справляє вирішальний вплив на регулювання банківської діяльності.

У більшості зарубіжних країн відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних по них операціях не підлягають розго-лошенню і є банківською таємницею. Це означає, що відомості про рахунки можна отримати, як правило, тільки в разі порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Роз-гляд цивільної справи в багатьох країнах не є підставою для банку надавати суду будь-які відомості, за винятком тих ви-падків, коли банк сам виступає стороною по справі. Така практика існує, наприклад, в Німеччині та Франції. Однак це обмеження не поширюється на рішення судів з цивільних та господарських спорів. Якщо відповідно до рішення суду про-вадиться процедура санації або застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов’язані надавати відповідні відомості. Це правило діє у Франції при проведенні процедури оздоровлення відповідно до Закону про банки від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у разі накладення арешту на майно боржника відповідно до Закону від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Згідно зі ст.57 Закону про банки професійна таємниця не можу бути прихована від судових органів, що провадять кримінальне розслідування. Йдеться про те, що банківські службовці повинні давати свідчення пев-ним представникам правоохоронних органів. Однак коло таких представників правоохоронних органів є обмеженим. Зокрема, особа, що проводить дізнання, має отримати спеціальне доручення судового слідчого. Щодо податкових органів, то у Франції закон надає цій службі значні права щодо вимоги від кредитних установ одержувати конкретні повідомлення. Відповідно до положень Книги податкових процедур фіскальні агенти можуть з метою здійснення подат-кового контролю отримувати довідки з торговельних книг, Прибуткових та інших документів, у тому числі і службових документів кредитної установи. Французьке законодавство також передбачає кримінальну відповідальність за розголо-шення банківської таємниці. Відповідно до ст. 378 Криміналь-ного кодексу Франції лікарі, інші медичні працівники, а також особи, які володіють різною конфіденційною інформацією, що була їм довірена внаслідок виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних чи функціональних обов’язків і які розголосили ці відомості за відсутності ситуації, коли закон. або обставини зобов’язували їх до цього, караються позбав-ленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 150 тис. франків. Суб’єктами цього, злочину, як свідчить судова практика, можуть бути, також інші особи: представники влади, працівники податкової адміністрації, поштові службовці, банкіри.

У Законі про Німецький Федеральний банк в редакції від 22 жовтня 1992 р. передбачено, що “... всі особи, що перебува-ють на службі Німецького Федерального банку, зобов’я-зуються до нерозголошення таємниці про справи в установах банку, а також про укладені ним угоди. Вони без дозволу не мають права давати свідчення або пояснення про факти, що стали їм відомими під час їх діяльності, а також при вибутті зі служби, ні перед судом, ні поза судом. Дозвіл, якщо це в інте-ресах банку, надається службовцям банку Президентом, який може перенести це повноваження на президентів Центральних банків земель. Дозвіл для судового допиту може не надаватися тоді, коли цього вимагають благополуччя Феде-рації або інтереси громадськості” (§ 32). Крім того, в німецько-му законодавстві обов’язок банку повідомляти відповідні відомості співвідноситься з процесом примусового виконання рішень чи процесом про неспроможність і супроводиться обов’язком зробити заяву про треті особи (боржників)”. Серед інших органів, які можуть у Німеччині вимагати у банку надання відомостей про рахунки, слід назвати і податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відо-мостей. Більше того, у разі незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодування заподіяної запи-том шкоди.

На відміну від країн, де діє “статутне право”, дещо інакше вирішується питання охорони банківської таємниці в країнах, у яких право встановлюється судовими прецедентами. Так, у Великій Британії загальний підхід до питання банківської таємниці було викладено в справі Tournier v ntional Provincial and Union Bank of England в 1924 р., а саме обов’язок банку зберігати таємницю про фінансові справи свого клієнта не є абсолютним, а тому суд може зобов’язати банк надати інфор-мацію при виконанні певних вимог представникам держави.

Більш широкий підхід до визначення предмета банківської таємниці згодом було застосовано в Кодексі добросовісної банківської практики (Banking Code), у якому передбачено, що банки зобов’язані суворо зберігати конфіденційність про спра-ви своїх клієнтів (у тому числі колишніх клієнтів) і не розкривати деталі про стан рахунків або назву й адреси клієнтів третім особам, включаючи компанії, що належать до однієї групи. Отже, англійська судова практика традиційно ґрун-тується на дуже обережному підході до розкриття банківської конфіденційної інформації, водночас статутне право вста-новлює дедалі більше підстав для надання конфіденційної інформації. Це виявляється в тому, що низка спеціальних законів надає право публічним органам на отримання від банку інформації про клієнта. До таких законів належать: Закон про управління податками (1970 р.), Закон про фі-нансові послуги (1986 р.), Закон про неспроможність (1986 р.), Закон про поліцію і докази в кримінальному праві (1984 р.).

Прийнятий у 1987 р. Закон про банківську діяльність за-кріпив принципове положення, відповідно до якого банк не повинен розкривати


Сторінки: 1 2 3