Питання охорони банківської таємниці знаходить відобра-ження і в ст. 857 Цивільного кодексу Російської Федерації, де Зазначено:

а) банк гарантує таємницю банківського рахунка і банківського вкладу, операцій по рахунку і відомостей про клієнта;

б) відомості, що становлять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам та їхнім представникам;

в) державним органам та їхнім посадовим особам такі відо-мості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, передбачених законом;

г) у випадках розголошення банком відомостей, що ста-новлять банківську таємницю, клієнт, права якого порушені, вправі вимагати від банку відшкодування заподіяної шкоди.

Велике значення в плані доступу до конфіденційної інфор-мації у банківській системі з метою боротьби з відмиванням “брудних” грошей мали підписання і ратифікація Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних і пси-хотропних речовин, за якою недобросовісне використання банківської таємниці визнано як умову, що сприяє відмиван-ню “брудних” грошей. Держави-учасники, які ратифікували цю Конвенцію, домовилися пом’якшити режим конфі-денційності банківської інформації. Зокрема, зобов’язалися надавати взаємну юридичну допомогу, у тому числі щодо секретної таємниці у справах, пов’язаних із обігом наркотичних і психотропних речовин.

У звіті “Поліпшення доступу до банківської інформації з метою оподаткування”, який було підготовлено й опублікова-но 12 квітня 2000 р. Комітетом із фіскальних справ Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), вперше всі 29 країн — членів ОЕСР виступили за необхідне надавати по-датковим органам інформацію, що є банківською таємницею.

Заслуговує на увагу розширення міжнародного та євро-пейського співробітництва в сфері боротьби з відмиванням кримінальних грошей. У документі, прийнятому Базельським комітетом з регулювання банківської діяльності та організації контролю від 12 грудня 1988 р., сформульовано основні прин-ципи боротьби з “відмиванням” грошей через фінансову сис-тему. Банки повинні докладати значних зусиль для встановлення особи клієнтів, відмовляти в угодах, пов’язаних з “відмиванням” грошей, співпрацювати з правоохоронними органами в рамках правил, що стосуються збереження в таємниці банківських операцій. Вепською конвенцією OOН (1988 р.) та Страсбурзькою конвенцією Європейського Союзу про відмивання, виявлення та вилучення доходів від злочинної діяльності від 8 липня 1990 р. визначено заходи щодо боротьби з організованою злочинністю, “відмиванням” злочинно нажитих коштів від торгівлі наркотиками.

Останнім часом у багатьох європейських країнах прийнято спеціальне законодавство, пов’язане зі сферою боротьби з “відмиванням капіталів”, що знайшло конкретне відображен-ня в нормах, що стосуються збереження банківської таємниці. Так, кредитні установи повинні повідомляти спеціальним адміністративним органам про суми, які викликають підозру щодо проведення розрахунків за наркотики чи за інші зло-чинні види діяльності. Отже, щодо професійної таємниці банкірів існують певні обмеження і у разі проведення банком сумнівної операції без повідомлення про це компетентних органів банк та його службовці можуть бути притягнуті до відповідальності. Наприклад, у Швейцарії з 1992 р. діє закон, відповідно до якого службовець банку або банк як юридична особа зобов’язані повідомляти швейцарські власті про мож-ливі факти відмивання грошей. За приховування такої інфор-мації банкіри підлягають відповідальності у вигляді штрафу 50 тис. швейцарських франків або звільненню, а також відкли-канням ліцензії на банківську діяльність для банку.

У Німеччині діє закон щодо відмивання грошей, метою якого є полегшення процедури виявлення доходів, отриманих внаслідок здійснення тяжких злочинів, створення перешкод для відмивання грошей, а також сприяння викриттю структур організованої злочинності. Його суть зводиться до того, щоб зобов’язувати банки ідентифікувати операції своїх клієнтів на суму понад 20 тис. марок. За американськими законами всі банки, розташовані на території США, автоматично підклю-чаються до спеціальної комп’ютерної системи податкового відомства держави. Інформація про платіж, що перевищує 10 тис. доларів, за цією системою автоматично потрапляє і до податківців. Крім того, всі банки одержують стандартні форми, за якими вони зобов’язані повідомляти безпосередньо уряд про всі операції з готівкою на суму понад 3 тис. доларів, незалежно від того, викликають вони підозру чи ні. Винні в цьому можуть каратися до 10 років позбавлення волі.

Отже, інститут банківської таємниці в зарубіжному законо-давстві не може служити захисту відверто “брудних” грошей і потребує належної уніфікації вимог щодо додержання й обме-ження банківської таємниці.

Література.

Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.

Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990—62с

Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по-становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.

Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік.-2000.-№59.-с.715

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .

Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с

Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка бан-кіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.