рішень). Це пов'язано зі збурюючими (негативними) впливами складної множини суперечливих чинників. Відхилення прийнятих поточних припущень (гіпотез) від того, що реально може відбутися в майбутньому в процесі реалізації відповідних банківських управлінських рішень, містить у собі як шанси на успіх, так і ризик можливих несприятливих відхилень, які призводять до суттєвих збитків. На вербальному рівні ризик можна трактувати як міру можливого несприятливого відхилення від сподіваного (чи бажаного) результату того чи іншого управлінського рішення, яке може призвести до втрати банком частини прибутків, до збитків, шкоди іміджу банку, а в екстремальних випадках становить загрозу його існуванню.
Одна з головних проблем банківського менеджменту – це необхідність віднайти, в межах конкретної фінансово-господарської системи та в конкретній ситуації, оптимальне (чи раціональне) співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю [11, 19].
У загальному вигляді ризики характеризують:
за часом: ретроспективні, поточні та перспективні;
за ступенем збитків: низькі, помірні, повні;
за впливом макросередовища: ризик країни, валютний;
за впливом мікросередовища: пов'язані зі специфікою клієнтів, портфельні [3, 78].
На рис. 2.4 наведено узагальнену класифікацію головних видів банківських ризиків у вигляді двох основних груп:
внутрішні, ймовірність виникнення яких залежить безпосередньо від фінансово-господарської діяльності банку;
зовнішні, пов'язані з впливом зовнішніх щодо банківської діяльності чинників [3, 78].
Така класифікація забезпечує розмежування впливів функцій банківського менеджменту з метою недопущення виникнення ризиків, які прямо залежать від ефективності механізму управління банком, а також мінімізацію впливу зовнішніх чинників на відкриту систему – банк.
Рис. 2.. Класифікація ризиків у банківській діяльності [3, 78]
Управління ризиками – різнобічне завдання, яке необхідно вирішувати в умовах невизначеності, недостатності й невірогідності вихідних даних. Для розробки конструктивних заходів і проведення стратегічного аналізу певний інтерес становить класифікація банківських ризиків, що враховує такі показники:
тип чи вид комерційного банку;
сфера впливу чи виникнення банківського ризику;
склад клієнтури;
методи розрахунку ризиків;
ступінь банківського ризику;
розподіл ризику в часі;
характер обліку ризиків;
можливість управління банківськими ризиками;
засоби управління ризиками [3, 79].
Стратегія банківських ризиків спирається на сучасну загальну теорію економічного ризику (ризикологію), на її методологію та інструментарій.
Принципово важливим висновком ризикології є, зокрема, те, що джерелом ризику є суперпозиція таких основних типів невизначеності:
невизначеність цілей (багатокритеріальність і суперечність між окремими критеріями);
невизначеність (неоднозначність) прогнозів розвитку зовнішнього щодо банку економічного середовища (різні можливі (допустимі) стани розвитку середовища слушно подати у вигляді множини альтернативних сценаріїв);
брак даних, зокрема кількісних, на момент прийняття рішення [11, 20].
Важливою для аналізу, оптимізації управління та врахування ризику є адекватна, з позицій системного підходу, дефініція категорії економічного ризику.
Економічний ризик – це об'єктивно-суб'єктивна категорія в діяльності суб'єктів господарювання, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного (чи бажаного) результату, невдачі та відхилення від цілей (у несприятливий бік) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.
Структурний комплекс механізмів (інструментарій) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:
основні засади якісного аналізу ризику;
кількісний аналіз ризику;
система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
моделювання ризику;
основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його врахування [11, 20].
Для ризик-менеджменту, як для жодного іншого напряму управління в банківській сфері, важливі ефективні методи якісного й кількісного економічного прогнозування.
2.6. Управління валютними ресурсами
Розвиток зовнішньоекономічних відносин переважно базується на банківських операціях з обміну іноземної валюти, за допомогою яких суб'єкти можуть підтримувати між собою тісну фінансову взаємодію.
Валютним операціям притаманні усі властивості активно-пасивних операцій, проте вони мають і свої особливості:
абсолютна ліквідність більшості з них;
розвиненість теорії й практики страхування ризиків;
можливість здійснення їх за межами банківської системи своєї країни, що зумовлює високу диверсифікацію [3, 80].
Нарешті, для досягнення відповідного міжнародним стандартам рівня банк активно розвиває власну організаційно-технологічну структуру, впроваджує новітні методи, засоби й форми обслуговування, що в кінцевому підсумку підвищує його привабливість для національної клієнтури.
Одним з основних напрямів досліджень у даній сфері є теоретико-прикладні аспекти сутності формування валютних курсів, механізмів валютного контролю, чинників, що впливають на стан девіації (відхилення) курсів національних валют.
2.7. Інформаційний менеджмент
Ефективність банківського менеджменту тісно пов'язана з умінням управляти інформаційними потоками. Інформація е своєрідним нефінансовим ресурсом банку. Вона має певну вартість, може продаватися й купуватися, а головне – використовується як основа для прийняття будь-якого управлінського рішення.
Основними вимогами до управління інформаційними ресурсами є:
забезпечення повноти й вірогідності обліку всіх значущих сторін діяльності банку;
мінімізація засміченості інформаційного простору і, що стає дедалі нагальнішим, обмеження інформаційної надмірності;
досягнення професійно організованого безупинного зв'язку між динамічним комплексним первинним одержанням інформації й прийняттям рішень на всіх рівнях ієрархії управління;
створення структур управління, що забезпечують мінімальне перетинання й поєднання (крім раціонального резервування) функцій та органів у прийнятті рішень;
відмежування рутинної обробки потоків даних від їх систематизації й творчої частини аналізу інформації у виробленні управляючих впливів;
забезпечення захищеності інформаційних потоків, високої стабільності та надійності в роботі використовуваних технологій [3, 80-81].
Сучасні інформаційні технології повинні застосовуватися всіма ланками банківської системи України під управлінням НБУ з метою здійснення єдиної фінансової політики. Вони мають забезпечувати взаємодію з інформаційними системами Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, інших відомчих і територіальних органів управління, які впливають на функціонування банків.
Розділ 3. Організаційна побудова банку
3.1. Принципи організаційної побудови банку
Способи організації і структура будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, її цілями та її історією.
В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Для детального розгляду предмета діяльності банку необхідно якомога повніше перелічити ці операції та визначити при цьому
