визначається вимогами, яких дотри-муються у своїй діяльності провідні міжнародні компанії.

Можна навести чимало факторів, які спонукають до неетичної по-ведінки. Серед них — недостатність законодавчої та нормативно-право-вої бази, значний обсяг "тіньової" економіки, конкурентна боротьба, що примушує нехтувати етичними мірку-ваннями, прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі ко-ротші періоди, тобто в кожному квар-тальному звіті, відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників, загальне зниження ролі етики в суспільстві, певний тиск на рядових працівників з боку організації чи установи з метою пошуку ком-промісів між їх цінностями і ціннос-тями вищого керівництва, низькі мо-ральні якості членів суспільства.

Роль банкіра в ступені благополуччя всіх учас-ників економічних відносин.

Цілком закономірно постає питан-ня про можливості поліпшення етич-ної поведінки. Такі можливості є і, як свідчить досвід зарубіжних країн, вони доволі значні, адже пов'язані з соціально-політичним життям сус-пільства. Щодо цього надзвичайно важливу роль відіграють політичні партії, органи влади і державного уп-равління, громадські організації (зо-крема товариства споживачів), насе-лення. Не меншу роль відіграє інстру-ментарій поліпшення етичності по-ведінки в організаціях: етичні стандар-ти (кодекси), що описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівни-ки банківських установ. Зокрема, Ко-декс честі українського банкіра про-голошує: "Цивілізований ринок є еко-номічною основою гармонійного роз-витку сучасної правової держави. Не-можливо уявити собі розвинуту країну без банків. Банки, об'єднуючи як своїх клієнтів виробника, продавця і споживача, значною мірою виступа-ють охоронцями комерційної моралі. Вони природно заохочують чесність, пунктуальність, підприємливість і за-суджують безпечність, азарт та марно-тратство. Від дій банкіра суттєво зале-жить ступінь благополуччя всіх учас-ників економічних відносин."

У своїй професійній щоденній діяльності банкір утверджує:

* обов'язковість. Банкір тримає слово. Його слово цінне і надійне. Банкір бездоганний у додержанні "правил гри";

* чесність. Банкір не бере участі у незаконних та аморальних справах, вживає заходів, щоб не допускати їх;

* повагу до інтересів клієнтів.

Банкір цінує інтереси клієнта як свої власні. Це — запорука успіху та доб-робуту всіх;

* надійність у збереженні таєм-ниць. Банкір надійно зберігає конфіденційні відомості, довірені йому іншими особами чи організаціями;

* коректність. Банкір утримується від дій, що наносять шкоду будь-ко-му. Він визнає лише чесну конку-ренцію як засіб боротьби за лідерство. Банкір коректний у словах і діях;

* відповідальність. Банкір несе відповідальність перед людиною, суспільством, природою. Він не ке-рується особистими, груповими чи відомчими інтересами, якщо вони су-перечать законам суспільства або за-гальнолюдським цінностям;

* гуманність. Банкір підтримує тра-диції національного підприємництва, благодійність та милосердя. Він допо-магає нужденному, використовуючи всі наявні можливості;

* єдність і солідарність у міжбанківських відносинах. Банкір дотри-мується принципів єдності, солідар-ності, взаємодопомоги, стверджує дух корпоративності та довіри у стосунках з іншими банкірами [5, 72—73].

Бізнес-етика тісно пов'язана із соціальною відповідальністю. Йдеть-ся про певне добровільне реагування організації на соціальні проблеми.

Соціальна і юридична відповідаль-ність, як складова сучасної моделі бізнесу.

Соціальна і юридична відповідаль-ність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідаль-ності має свої критерії та рівні.

Хоча проблема соціальної відпо-відальності виникла ще наприкінці XIX — початку XX століть, стосовно неї досі не вщухають дискусії. Часто при цьому згадують ім'я Е. Карнегі. Ендрю Карнегі — провідний бізнес-мен у виробництві сталі — видав у 1900 році працю "Євангеліє процві-тання", де виклав доктрину капіта-лістичної благодійності, згідно з якою прибуткові організації повинні жерт-вувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. доларів у соціальні програми і побу-дував більш як 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий амери-канський бізнесмен Джон Д.Рокфел-лер пожертвував 550 млн. доларів і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв'я-зання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Прибічником ідеї соціальної відпо-відальності ділових організацій був також Роберт Вуд — президент торго-вельної фірми "Сіре Рьобакенд К", який у звіті за 1936 рік нагадував своїм

акціонерам про соціальні зобов'язан-ня організації.

Чимало прикладів участі бізнес-менів у розв'язанні соціальних про-блем можна навести і з вітчизняної практики. У минулому підтримка ми-стецтва, створення бібліотек, бла-годійність тощо посідали важливе місце в діяльності українських про-мисловців, банкірів, представників ділових кіл. І все ж до 50-х років XX століття такі вчинки були швидше ви-нятком, дивацтвом. Бізнесмени пе-реважно орієнтувалися на прибуток і задоволення інтересів власників. Ши-роковідомий вислів американського залізничного магната Вільяма Вандервільда: "До біса народ! Я працюю на акціонерів", оприлюднений восе-ни 1918 року газетами "Нью-Йорк Тайме" і "Нью-Йорк Геральд", відо-бражав позицію переважної більшості бізнесменів і політиків. Уважно при-дивившись до нашого сьогодення, можна оцінити актуальність зазначеної вище тези для багатьох представ-ників українського бізнесу і політики.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки — нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій пер-спективі ті, хто не використовує наяв-ну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі ук-раїнські бізнесмени, не знаючи цьо-го закону, доходять аналогічних вис-новків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вно-сить чимало змін у менеджмент ор-ганізації. По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети сто-совно кожної базової сфери діяль-ності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв'язків, корпоратив-ної філософії тощо. По-друге, істотно змінюються основні функції менедж-менту щодо планування, організації,

комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю. По-третє, принципових змін зазнає сама філософія