цінні папери, емітовані безпосередньо клієнтами банку, всебічна інформація про яких завжди становить інтерес для його фінансових менеджерів. Банк має володіти можливістю реалізації цінних паперів, вибраних як об'єкт інвестування і одержання доходу на них у будь-який момент. При достроковій реалізації цінних паперів, одержання доходу на які можливе після закінчення певного строку (проценти на облігації, дивіденди на акції за підсумками звітного року), банк може й не одержати доходів, що виплачуються емітентом власникові даного цінного паперу.
Таким чином, передбачуваний доход має бути виражений у вигляді позитивної курсової різниці між первісною ціною придбання і фактичним продажем. Одержання доходів подібного роду можливе при придбанні акцій першокласного емітенту за первинного їх розміщення з дисконтом та з їх наступним продажем на вторинному ринку або ж у випадку стабільного підвищення курсу акцій певного емітента.
Формування високоліквідних доходних активів має на меті забезпечити достатню його ліквідність без значного скорочення прибуткової бази. Разом з тим очевидно, що доходи від високоліквідних активів не можуть забезпечити прибуткову діяльність банку внаслідок перевищення ціни платних ресурсів банку над рівнем прибутковості даних активів. Існують розрахунки, за якими до 80 і більше процентів прибутку банки одержують за рахунок надання кредитів. Чим більша сума цих статей, тим більший можливий банківський прибуток. Але якщо сума вказаних позик перевищує суму зобов'язань банку, то висновок очевидний: банк працює досить ризиково, його ліквідність (здатність своєчасно виконувати свої зобов'язання за платежами) може перебувати під загрозою.
Структура кредитних операцій конкретного банку залежить від величини його активів, розташування головної контори, включаючи і розгалужену мережу його відділень (філіалів), спеціалізації, складу, клієнтури тощо, а також від загального стану економічної кон’юнктури в країні, фази промислового циклу ситуації на грошово-кредитному ринку, від ступеня розвитку інфляційних процесів.
Кредитні операції банку поряд із загальною високою прибутковістю, відрізняються й підвищеним (порівняно з іншими активними операціями) ризиком. Це твердження має більшу правомірність в умовах сучасного банківського ринку України, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Справа в тому, що при досконалій системі страхування фінансових операцій, а також в умовах розгалуженої інформаційної мережі, що забезпечує споживача насиченою інформацією про потенційного клієнта, банківські ризики при наданні позичок певною мірою попереджаються і компенсуються. Істотний ризик для банківських структур розвинутих країн становлять різноманітні кон'юнктурні коливання на ринку, що обумовлюють стрибки курсів валют або ж цінних паперів.
Отже, при розробці кредитної політики комерційний банк має особливо уважно поставитись до відшкодування збитків від реалізації ризиків, яке зводиться, насамперед до створення загальних і спеціальних резервів.
У вітчизняній банківській практиці ще нерідкі випадки, коли банки джерелом формування зазначених резервів вважають, по-перше, фінансовий прибуток, а, по-друге, суми, які надходять в результаті неочікуваного повернення раніше виданих банківські кредитів, що, звичайно, має позитивне значення з позиції зміцнення ліквідності. Однак неправомірно зараховувати їх в доход банку, слід занести їх безпосередньо в резерв. З точки зору бухгалтерського обліку операція зарахування неочікуваних надходжень до прибутку буде не зовсім правильною, оскільки такі суми не були попередньо відображені на рахунку № 981 "Прибутки і збитки до звітного року".
Ще один момент відшкодування банківських ризиків списання позик. Це одна з найгостріших банківських проблем, яка поки що законодавчо не вирішена. Практикуються лише окремі розрізнені випадки списання позик відповідно до рішення правління банку. Якщо ж у банку не практикується списання, то суми, які реально вже є збитком, "осідають" на його балансі. Зазначені старі суми збитків збільшують кредитні та процентні банківські ризики. В той же час багато банків не в повному обсязі формують резерви, за рахунок яких вони могли б здійснювати списання. Нарешті, ще один шлях відшкодування банківських ризиків – припинення нарахування процентів на позичку. Заморожені і відстрочені позички використовуються в окремих банках за спеціальним дозволом правління досить рідко. Іншими шляхами відшкодування наслідків реалізації банківських ризиків вітчизняні банки з різних причин поки що користуватися не можуть.
У фінансовому менеджменті слід враховувати, що обґрунтувати раціональне рішення можна, виділивши найтиповіші помилки, що ведуть до втрат банків на етапі регулювання ризиків. До них належать [10, 51]:
агресивність кредитної політики (понад 6,5% становить відношення кредитів до активів банку);
замасковані проблеми з ліквідністю внаслідок маніпулювання з розрахунками й нормативами;
загострення галузевих ризиків та відсутність їх диверсифікації;
недосконалий портфель клієнтів;
наявність прихованої простроченої заборгованості (факти неправомірної пролонгації позичок);
значний процент банківських кредитів у загальному їх обсязі;
застосування неефективних методів забезпечення поверненості позичок;
нерозробленість методів класифікування кредитів;
відсутність джерел для списання втрачених кредитів;
істотний обсяг угод з інсайдерами (співробітниками банку та членами його керівних органів);
недосконалість політики банку в сфері застосування методів регулювання банківських ризиків для їх мінімізації.
Немає сумнівів, що з метою мінімізації ризиків комерційним банкам необхідно розробити концепцію кредитування, яка включала б потенційних об'єктів та суб'єктів зазначених відносин, принципи кредитування конкретних позичальників. За несталої законодавчої бази та при відсутності значної сукупності надійних клієнтів важливе значення в цьому аспекті має система кредитування фізичних осіб.
Важливим складовим елементом системи кредитування фізичних осіб є споживче кредитування. Як відомо, в нормативних актах споживчий кредит визначається як такий, що надається тільки у національній грошовій одиниці України фізичним особам-резидентам для придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який погашається частинами, якщо інше не передбачене умовами кредитного договору.
Банк може надавати споживчий кредит у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових