будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається у межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою, та суми її поточних доходів за винятком обов'язкових платежів протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкту кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, проте не більше, як на 10 років з дня його надання.
Приймаючи фінансове рішення, банківські фахівці мають зважати на те, що споживчі кредити погашаються шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку переказами через пошту або готівкою.
Попит на споживчий кредит залежить від попиту на споживчі товари й послуги та грошових доходів громадян [10, 51].
Значний інтерес для вдосконалення фінансового менеджменту споживчого кредитування становить система кредитування співробітників клієнта – юридичної особи під поручительство останнього. Тобто в доповнення до договору на розрахунково-касове обслуговування клієнта передбачається можливість організації споживче кредитування співробітників підприємства під його поручительство. Це дає можливість банку видавати позики працівникам клієнта орієнтовно в межах декількох процентів середньоденного залишку на його рахунку. Позичальник (співробітник, що бажає одержати кредит) заповнює дані анкети-заявки, що включає декілька розділів (загальні відомості, інформація про роботу, дохід, склад сім'ї тощо). Додатком до анкети-заявки є поручительство і заява в бухгалтерію на здійснення платежів за позикою. Необхідна кількість комплектів бланків вищезазначених документів видається поручителю.
Дані анкети-заявки і додатків до неї завіряються підписами посадових осіб поручителя і печаттю. Таким чином, поручитель має можливість підтвердити дані про боржника і рекомендувати банку максимальний розмір позики, що належить до видачі своєму працівнику. З комплектом заповнених документів боржник звертається в банк і за фактом підписання поданого у пакеті кредитного договору одержує позику. Питання механізму щомісячної виплати процентів за видані позики регулюються додатковою угодою до договору на розрахунково-касове обслуговування.
Виходячи із даних заявки-анкети, можна приблизно визначні щомісячну платоспроможність співробітника. Розмір щомісячних платежів на погашення позики і процентів на неї має становити близько 60-80% загального щомісячного доходу співробітника.
Наприклад, співробітник просить позику у 8,0 тис. грошових одиниць на 12 місяців. Розмір його місячного доходу становить 1,0 тис. грошових одиниць, а розмір щомісячних платежів не перевищуватиме 0,6-0,8 тис. грошових одиниць. Починаючи погашати позику другого місяця співробітник змушений буде здійснити 11 платежів, щоб її повернути: 0,8 тис. грошових одиниць Ч 11 = 8,8 тис. грошових одиниць. Отже, 8,0 тис. грошових одиниць є достатнім розміром позики для зазначеного співробітника [10, 52].
Таким чином, існує можливість у межах обумовленого ліміту (за умовами додаткової угоди) щомісячно зменшувати суму залишку за масивом позичкових рахунків співробітників підприємства і за рахунок ліміту, що утворюється, давати дозвіл на видачу нових позик.
Зазначена послуга допоможе клієнту – юридичній особі – ефективніше управляти потенціалом кредитування, а співробітникам клієнта забезпечує додаткову одну-дві зарплати перехідним залишком на позичковому рахунку. Враховуючи надійність наведеного механізму кредитування, процентна ставка може встановлюватись на рівні ставки "прайм-райт", тобто першокласної ставки, яка застосовується до першокласних позичальників.
Важливим моментом при кредитуванні за зазначеною схемою є те, що в цьому випадку фактичним джерелом кредитних ресурсів є засоби клієнта – юридичної особи. Таким чином, банки отримують можливість здійснювати активну кредитну політику (якщо йдеться про надійних клієнтів з досить великим персоналом) практично без залучення додаткових ресурсів.
Розділ 4. Методи управління ризиками та заходи комерційних банків з їхнього зниження
Одна з головних проблем банківського менеджменту – це необхідність віднайти, в межах конкретної фінансово-господарської системи та в конкретній ситуації, оптимальне (чи раціональне) співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю.
Стратегія банківських ризиків спирається на сучасну загальну теорію економічного ризику (ризикологію), на її методологію та інструментарій.
Принципово важливим висновком ризикології є, зокрема, те, що джерелом ризику є суперпозиція таких основних типів невизначеності [12, 154]:
невизначеність цілей (багатокритеріальність і суперечність між окремими критеріями);
невизначеність (неоднозначність) прогнозів розвитку зовнішнього щодо банку економічного середовища (різні можливі (допустимі) стани розвитку середовища слушно подати у вигляді множини альтернативних сценаріїв);
брак даних, зокрема кількісних, на момент прийняття рішення.
Важливою для аналізу, оптимізації управління та врахування ризику є адекватна, з позицій системного підходу, дефініція категорії економічного ризику.
Управління ризиком включає в себе, зокрема, процес систематичного виявлення джерел ризиків, визначення їхніх чинників, класифікації, прогнозування та оцінювання ступеня ризиків. Схему організації управління ризиком подано на рис. 3. [12, 155]
Рис. . Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком
Серед проблем управління ризиком основними є: прийняття або збільшення ризику; уникнення ризику; попередження ризику.
Щодо способів зниження ступеня ризику, то їх є досить багато. Проте існують загальні (інваріантні) підходи до оптимізації ступеня ризиків (рис. 4).
Рис. . Інваріантні способи зниження ступеня ризику [12, 157]
Зауважимо, що на практиці доцільно використовувати не окремі способи (методи) зниження ризику, а комбінацію їх, застосовуючи як зовнішні, так і внутрішні способи. Існує також низка специфічних, притаманних тій чи іншій сфері господарської діяльності способів зниження ризику.
Функціонування банку, з позицій впливу на нього зовнішніх чинників, обтяжене ризиком, зумовленим різноманітними збуреннями фінансового ринку: зміни (коливання) відсоткових ставок і попиту на кредитні ресурси, дії Національного банку України, коливання валютних курсів, інфляція та інфляційні сподівання тощо.
Властивості середовища визначаються також кліматичними умовами (це особливо важливо для тих комерційних банків, які пов'язані з АПК), соціально-демографічною ситуацією в країні, станом і динамікою економічної активності тощо. Банк використовує також оцінку ризику своєї країни для того, щоб ідентифікувати її ринкові позиції на міжнародному рівні та порівняти їх з рівнем розвитку світової економіки. Високий рейтинг країни дає