РЕФЕРАТ

На тему:

Банківське право: предмет і метод

ПЛАН.

1. Поняття банківського законодавства і банківського права.

2. Предмет і метод банківського права.

Конституція України про засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків.

Необхідність уніфікації (гармонізації) імперативних норм національного законодавства в банківській сфері відповідно до директив Європейського Союзу.

Банківське право більшість правознавців вважають таким, що створювалось реальністю (артефактом), оскільки воно стосується великої групи правовідносин, які виникають у процесі банківсь-кої діяльності. В юридичній літературі термін “банківське право” вживається як самостійне поняття. За своїм змістом воно відріз-няється від поняття “банківське законодавство”. Щоб по-казати, які ознаки властиві банківському праву, передусім важ-ливо з'ясувати поняття “банківське законодавство”. Банківське законодавство є самостійною юридичною категорією і воно по-в'язане з банківським правом.

1. Поняття банківського законодавства

Банківське законодавство, за традиційним уявленням, — це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження право-вих норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: норма-тивно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єк-тами відповідно до законів України.

Банківське законодавство як галузь системи законодавства України обумовлене передусім потребами практики, зокрема банківською діяльністю і банківською справою.

У сфері грошово-кредитних відносин банки та кредитні уста-нови здійснюють свою діяльність застосовуючи фінансові важелі, якими виступають гроші, цінні папери та валютні цінності.

Су-б'єктами, що вступають у відносини з банками та кредитними установами, є платник і отримувач (позичальник) грошей. Між ними виникають правовідносини, що потребує різнопланової ді-яльності банків у зв'язку із проведенням розрахунків, позичок грошей, відкриттям рахунків у банках, здійсненням платіжних операцій, збереженням грошей тощо.

Грошова-кредитна діяльність як монопольне право держави

Коли панувало монопольне право держави здійснювати гро-шово-кредитну діяльність та дозволялось функціонування тільки державних банків (це період існування СРСР), між юридичними та фізичними особами з банками складалися в основному горизон-тальні відносини, які регулювались нормами цивільного та фі-нансового права. У законодавстві вони мали назву “розрахункові і кредитні правовідносини”. Усі грошові та кредитні кошти, з якими раніше працювали державні банки — Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР та інші, були частиною державних фінансів незалежно від їх власників.

Банківська діяльність за тих умов бу-ла переважно касовою та ощадною за характером операцій і то-му відносини, які складались у кредитній сфері, були обмежени-ми і головним чином публічно-правовими.

Фінансові відносини, які обумовлювалися існуванням лише грошових ресурсів у вигляді державного кредиту, мали планово-розподільчий характер, а відсутність ринкової економіки та при-ватної форми власності не стимулювали створення розвиненої законодавчої бази у кредитній сфері.

За таких умов державний кредит був домінуючим, що було пов'язано з функціонуванням політичної надбудови і рухом бюджетних коштів. Тому він був вагомою складо-вою фінансових відносин суспільства. При запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що знахо-диться у її власності. Однак це лише уявна, потенційна застава. Відносини в галузі державного кредиту, який здійсню-вали банки держави, регулювались нормами двох галузей зако-нодавства — цивільного і фінансового.

У договірній сфері, коли надавався державний кредит, дер-жава виступала позичальником, але за цивільним законодавст-вом вона встановлювала всі умови цих відносин в імперативно-му порядку (види, строки, відплатність тощо).

У фінансовій сфері законодавчими актами регулювались відносини щодо формування централізованих фондів, сплати по-датків, обов'язкового державного страхування тощо.

Уся діяльність кредитної системи, яка наче і вважалась само-стійною ланкою загальнодержавних фінансів, на практиці була тісно пов'язана з Державним бюджетом по використанню його фінансових ресурсів і фактично була підпорядкована єдиній бю-джетній політиці.

Професор Л. К. Воронова узагальнила з позицій фінансово-го права місце та роль банків і кредитних установ у галузі загаль-нодержавних фінансів, коли держава безпосередньо чи в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє і витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону право-порядку в країні, управління, створення матеріальних і фінансо-вих резервів.

Існує багато інших прикладів, коли звужене тлумачення фінан-сів ортодоксальними юристами-фінансистами обмежує водночас існуючу різноманітність товарно-грошових відносин, правова фор-ма яких не може бути лише імперативне встановленою з боку дер-жави. Досить показовою є точка зору професора А. 1. Худякова, який категорично зазначав: “Що стосується нашої позиції, то ми, пов'язуючи поняття “фінанси” і “фінансове право” (точніше, його предмет), поділяємо думку авторів, які визначають фінанси атри-бутом держави, а державу — атрибутом фінансів”.

Конституція України про засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків

У пункті 1 частини другої ст. 92 Конституції України закріплено: “Виключно законами України встановлюються: ...за-сади створення і функціонування фінансового, грошового, кре-дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України...”.

У поясненні визначальних конституційних засад розвитку бан-ківського законодавства та його змісту варто згадати думку фран-цузького вченого П. М. Годме, який підкреслював: “Ні в якому разі не слід забувати про фундаментальну відмінність між держав-ними і приватними фінансами. Основна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фінансів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру від-соткової ставки. Стан же і динаміка державних фінансів визнача-ються рішеннями держави і діями публічної влади”.

Цих відмінностей цілком достатньо, щоб розглядати фінан-сову, банківську (кредитну) та грошову сфери як самостійно функціонуючі ринки, стверджуючи, що фінансове законодавство не поглинає банківське, яке, незважаючи на свій зв'язок з дер-жавним кредитуванням, грошовим обігом у державі та іншими державними атрибутами, має свою чітко