Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспіль-них відносин спрямована дія норми права. Суспільні відносини, які складаються у сфері банківської та кредитної діяльності — це об'єктивна основа, яка обумовлює банківське право і вносить у нього систематизуючі ознаки.

2. Предмет банківського права

Отже, під предметом банківського права слід розуміти само-стійну групу суспільних відносин, які виникають у процесі організа-ції, функціонування і розвитку банківської системи України, охоп-люють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосеред-ньо займається Національний банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами права в інтересах громадянина, банків та держави.

Ключові категорії банківського права

Таке визначення предмета встановлює межі дисципліни, яка вивчає сукупність норм банківського права і дає можливість орі-єнтуватись на ключові категорії: “банківська діяльність”, “бан-ківська справа”, “банківські правовідносини”, “принципи бан-ківського права”, “суб'єкти банківського права”, а також “нор-мативні регулятори”.

Професор М. М. Агарков, відкриваючи у 1929 р. курс лекцій з банківського права, починав розгляд предмета з пояснення сутності банку: “Банк є торгове підприємство, яке зби-рає капітали для систематичного їх розподілу шляхом кредитних операцій”. Порівняємо це визначення з сучасним понят-тям банку, яке наводиться у ст. І Закону України “Про Націо-нальний банк України”: “Банк — це юридична особа, яка на під-ставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах”.

Отже, головною ознакою банків, у наведених прикладах визна-чення цього поняття є банківська діяльність і банківська справа.

Категорія “банківська діяльність”

Категорія “банківська діяльність” у загальному вигляді озна-чає сукупність постійно або систематично здійснюваних опера-цій різних видів щодо грошей та інших фінансових інструментів, і підпорядковано досягненню єдиної мети — використанню грошей для отримання прибутку.

Банківські операції, які відображають банківську діяльність, це, по суті, угоди, які за своєю правовою природою спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вони складають предмет діяльності банків, наприклад, прийом вкладів, облік векселів, відкриття банківського рахунку та інші.

Загальноприйнято ще з кінця XIX ст. поділяти банківські операції на активні та пасивні (див. схему), коли банк видає кредит і водночас сам є позичальником грошей.

Термін “банківські операції” широко вживається у Законі України “Про Національний банк України” (статті 6, 24, 40, 42, 44 та інші).

Банківські операції регулюються нормами закону і здійсню-ються на підставі ліцензій Національного банку у передбачених законами випадках.

Банківська діяльність, як слушно зазначають Г. А. Тосунян та А. Ю. Вікудін, може бути пов'язана зі створенням групи кредит-них установ, утворенням холдингу, реорганізацією кредитних ус-танов та іншими видами дій, якщо вони обумовлені банківськи-ми операціями, що ними проводяться (наприклад, реалізація за-ставного майна як умова невиконання угоди).

Банківська справа

Категорія “банківська справа” стосується також кола суспіль-них відносин, які виникають у зв'язку з касовим обслуговуван-ням клієнтів банку, випуском внутрішніх векселів, їх обліком, ін-касуванням, організацією фондової справи (зберігання цінних паперів), складанням контокоренту (від італ. Conto corrente – поточний рахунок – договір, за яким сторини проводять періодичні розрахунки по сальдо (залишку) зустрічних вимог), веденням бухгалтерського обліку тощо. Поняття банківської справи визначається через функції центрального банку, зафіксовані у ст. 7 Закону “Про На-ціональний банк України”.

У процесі здійснення банківської діяльності правовідносини, які виникають, утворюють велику групу, притаманну виключно банківському праву, що і становить специфіку його предмета. Вони існують як врегульовані нормами права публічно-правові (банківський нагляд, ліцензування) і приватно-правові пра-вовідносини (кредитні угоди, депозитці рахунки).

Правовідносини у процесі здійснення банківської діяльності

Залежно від змісту правовідносини можна класифікувати так:—

майнові - пов'язані з грошима, цінними паперами або май-ном;—

немаинові — пов'язані з грошово-кредитною і банківською статистичною інформацією, статистикою платіжного балансу, захистом інформації, коштів і майна;—

організаційно-структурні та організаційно-кадрові — побудова банківської системи в цілому, організаційна структура бан-ку, веденням обліку.

За своїм змістом банківські правовідносини поділяють на ма-теріальні та процесуальні (процедурні), що передусім пов'язано з наданням Законом “Про Національний банк України” права центральному банку здійснювати банківське регулювання та на-гляд (пункт 8 ст. 7). У цьому плані важливо ще раз підкреслити, що в процесі функціонування комерційних банків та фінансово-кредитних установ фінансово-правові відносини лише частково охоплюють банківський процес (оподаткування банків).

Суб'єкти банківського права

Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у бан-ківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є без-посередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між со-бою, мають власне статутне становище.

Статутне право

Нормами статутного права визначається статус Націонадьного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської ді-яльності.

Юридичні та фізичні особи, які набувають статусу клієнтів банків, є безпосередніми суб'єктами банківських правовідносин. Вони ініціюють на підставі юридичних фактів, норм законів або адміністративних актів банківські правовідносини. Тому слід на-голосити, що законодавча база, яка регламентує діяльність бан-ківської системи України, має комплексний характер і з позицій предмета правового регулювання не може бути зведена до однієї галузі фінансового права.

Якщо розуміти банківські правовідносини як єдність фактич-ного матеріального змісту і юридичної норми, то в них обов'яз-ково ми помітимо норми різних джерел банківського права. Тра-диційне розуміння джерела права як акта правотворчості, в яко-му містяться відповідні юридичні норми, привертає увагу до ще однієї його особливості.

Водночас джерело є формою юридичного офіційного буття норм і повною мірою відображає специфіку банківських право-відносин. Різноманітність джерел національного банківського права, до яких активно залучаються норми міжнародного бан-ківського права за згодою Верховної