відносини, що складаються між банком і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу мобілізації (акумуляції) вільних грошових коштів і їх використання, характеризуються трьома фазами:
акумуляція ВГК(1) (Кл Б > Б);
розміщення (використання) (2)ВГК (Б > Кл Б);
відшкодування отриманих ГК(3) (Кл Б > Б).
Цими економічними відносинами і визначається "виробнича" діяльність банку, його сутність.
В усі часи між банками й власниками заощаджень і капіталу складалися економічні відносини з акумуляції дрібних і великих нагромаджень, на цій основі виникала інша форма економічних відносин, пов'язана із забезпеченням народного господарства додатковими фінансовими ресурсами. Таким чином, банк значно впливає на економіку. Це спростовує розповсюджене уявлення про банк лише як про посередницьку організацію, що веде розрахункові та кредитні операції і не створює свого власного продукту. Так, деякі економісти твердять, що "банк – це організатор розрахунків у народному господарстві, перерозподілювач вільних грошових коштів" – головна властивість, що відводилася йому в системі суспільних відносин.
Водночас, слід мати на увазі те, що в ринкових умовах діяльність банків пов'язана з грошовим господарством, яке обслуговує товарне виробництво і є в цій сфері бізнесом (підприємництвом), а банки – суб'єктами підприємницької діяльності. Ця сутність банків може бути обґрунтована такими критеріями:
По-перше, банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку – тобто як і інші суб'єкти підприємницької діяльності.
Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг (операцій).
Банки мають економічну незалежність. Вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.
Банки є суб'єктами ринкової інфраструктури, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють на договірних умовах і умовах ризику і конкуренції. Ці ознаки характеризують банк як суб'єкт підприємницької діяльності.
По-друге, для нормального функціонування комерційні банки формують необхідні фінансові ресурси, складовими яких є власний капітал і зобов'язання по залучених і запозичених коштах.
За рахунок власного капіталу банк формує основні засоби, матеріальні ресурси і фонд оплати праці працівників банку – тобто виробничі ресурси, використання яких дає можливість банку виробляти свій продукт, реалізувати його та отримувати прибуток. Схема технології виробництва банком продукту зображена на рис. 2.
Рис. . Схема технології виробництва банком продукту і його реалізації [11, 72]
По-третє, виробничий (підприємницький) характер діяльності банку підтверджується тим, що надані банком фінансові ресурси суб'єктам господарювання в формі позики органічно об'єднуються з його капіталом і беруть участь у кругообігу цього капіталу [11, 72-73].
Розкриття сутності банку було б неповним без визначення структури банку. Цю структуру не слід ототожнювати зі структурою апарату управління банків.
Структура банку – це таке улаштування, яке дає можливість йому функціонувати як специфічному підприємству. В цьому розумінні улаштування банку включає чотири обов'язкові блоки, без яких він не може існувати і розвиватися:
1-й блок включає банківський капітал як специфічний капітал, який відокремився від промислового і торгового капіталу і знаходиться в русі.
2-й блок – це банківська діяльність, яка відрізняється від діяльності інших суб'єктів підприємництва характером свого продукту, яка стала головним його заняттям у грошовому господарстві.
3-й блок складається з особливої групи людей, яка має особливі, специфічні знання в галузі банківської діяльності і управління банком.
4-й блок можна назвати виробничим, бо в нього входить банківська техніка, будинки, споруди, засоби зв'язку і комунікацій, внутрішня і зовнішня інформація, певні види виробничих матеріалів [11, 73].
Із наведеного можна визначити такі принципи діяльності комерційного банку як суб'єкта підприємництва:
перший і основоположний принцип – робота банку в межах реально залу-че-них (наявних) фінансових ресурсів є фундаментом комерційної діяльності банку;
другий найважливіший принцип – повна економічна самостійність банку – передбачає його економічну відповідальність за результати своєї діяльності;
третій принцип – взаємовідносини комерційного банку зі своїми партнера-ми (клієнтами) будуються як звичайні ринкові відносини: надаючи кредити, банк виходить, передусім, із ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності;
четвертий принцип – регулювання діяльності комерційного банку – здійснюється Національним банком України через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних банками послуг (операцій).
Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Законів України "Про банки і банківську діяльність", про "Національний банк України", інших законодавчих актів і нормативно-правових актів Національного банку України [11, 73].
Отже, з урахуванням критеріїв визначення сутності банку, його основи, структури і принципів діяльності комерційного банку є підстава визначити його як суб'єкт підприємництва, сутність якого визначається формами економічних відносин, що складаються з приводу акумуляції вільних грошових коштів господарства і надання їх як капіталу суб'єктам підприємництва для задоволення їх потреб у коштах на умовах повернення й оплати, а також при наданні інших послуг: виконання розрахунково-касових операцій і безготівкових розрахунків, операцій із цінними паперами, іноземною валютою тощо.
Банк діє на основі комерційного розрахунку, самофінансування, сенсом його діяльності є сукупність господарських процесів і економічних явищ, у яких відображаються (матеріалізуються) вище означені економічні відносини щодо виробництва і реалізації банківського продукту.
Діяльність комерційного банку – це бізнес. Як і комерційна діяльність інших суб'єктів підприємництва, банківська діяльність поєднує в собі людей, основні засоби, технології, "сировину" – капітал із метою виробництва продукту й отримання прибутку (доходу), який забезпечує:
окупність ризику для власників акцій;
винагороду для службовців банку, менеджерів і акціонерів;
збільшення капіталу для майбутнього розвитку;
джерела коштів для інвестицій;
відрахування державі через податкову систему [11, 74].
Таким чином, банк – суб'єкт підприємництва, який виробляє специфічний продукт (платіжні засоби і різноманітні види послуг) із метою отримання прибутку і задоволення потреб державних органів, юридичних і фізичних осіб у