індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам і тощо), іншим комерційним банкам. Такі активи відносяться до малоліквідних вкладень, тому що банки несуть ризики з .їх своєчасного погашення і перетворення в першокласні ліквідні засоби;
капітальні вкладення – інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо [2, 15].
З погляду на економічну сутність банківських операцій, статті балансу групуються таким чином:
операції з клієнтурою, у тому числі всі види операцій з надання позичок та залучення ресурсів;
міжбанківські операції, які в активі та пасиві охоплюють всі операції З банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;
інші банківські операції, в які входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні папери [2, 16].
Баланси комерційних банків використовуються для аналізу і управління Діяльністю банківськими установами, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. В ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, навіть своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.
Результати діяльності комерційних банків, всі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку. В доходній частині звіту виділяються:
а) відсотки, отримані:
за кредитами, наданими юридичним і фізичним особам, урядовим інститутам;
за міжбанківськими кредитами;
за дисконтними і заставними операціями із векселями;
б) доходи і комісія від послуг, наданих клієнтам і банкам на основі кореспондентських відносин;
в) доходи від операцій з цінними паперами, у тому числі:
від реалізації цінних паперів;
по паях і акціях банку;
г) доходи від позареалізаційних операцій (у тому числі від операцій на міжбанківському валютному ринку);
д) інші доходи, у тому числі:
відшкодування клієнтами поштових, телеграфних і інших витрат банку;
доходи за інкасацію грошового виторгу;
пені;
отримані штрафи.
Інші доходи, як правило, займають невелику питому вагу в загальній сумі доходів банку.
У витратній частині звіту про прибутки та збитки відображаються:
а) відсотки, сплачені:
за поточними та іншими рахунками клієнтів;
за депозитами підприємств і організацій;
за внесками фізичних осіб;
за кредитами, отриманими від НБУ;
за міжбанківськими кредитами;
б) комісія, сплачена банкам по кореспондентських відносинах;
в) витрати по операціях із цінними паперами;
г) витрати на утримання апарату управління:
виплати основної і додаткової заробітної плати;
відрахування на соціальні заходи;
д) інші витрати у тому числі:
на проведення маркетингових досліджень і рекламу;
амортизаційні відрахування;
витрати на охорону;
утримання й обслуговування комп'ютерних центрів та устаткування [2, 17].
У звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку – балансовий прибуток, який після певного коригування (напри-клад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) "перетворюється" в оподатковуваний прибуток. Після вирахування податку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу за різними фондами згідно з рішеннями зборів акціонерів банку.
Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки (наприклад, при визначенні показників ліквідності, детальному аналізі кредитного портфелю банку на якість виданих позичок тощо).
Розділ 3. Методи аналізу діяльності комерційного банку
Метод банківського аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання та узагальнення діяльності банку, здійснюваний шляхом її опрацювання спеціальними прийомами. Його характерними рисами є:
1. Всі явища і процеси слід вивчати в неперервному русі, змінах та розвитку (в динаміці). Звідси випливає необхідність постійних порівнянь. Цим забезпечується якісна оцінка діяльності банку.
2. Будь-який процес або явище слід розглядати як єдність і боротьбу про-тилежностей, що зумовлюють перехід діяльності банку з одного стану в інший.
3. Вивчення банківської діяльності має проводиться з урахуванням усіх зв'язків і залежностей, оскільки жодне явище не може бути до кінця зрозумілим, якщо його взяти ізольовано. Чим детальніше досліджуються взаємозв'язки, тим точніші результати аналізу. Причому особливу вагу мають причинні зв'язки, тобто наявність одних явищ, які неминуче породжують інші явища.
4. Важлива методологічна особливість банківського аналізу – не тільки встановлення причинних зв'язків і залежностей, але й вимірювання ступеня їхнього впливу, що робить аналіз точним, а його висновки – обґрунтованими.
5. Кожний процес, кожне явище необхідно розглядати системно – як сукупність багатьох утворюючих елементів. Звідси така риса методу банківського аналізу – максимальна деталізація досліджуваних явищ і процесів та їхня систематизація. Деталізація здійснюється за часом, місцем виникнення явищ, чинниками тощо [4, 115].
Метод аналізу діяльності банку реалізується через його науковий апарат, що являє собою сукупність прийомів дослідження:
порівняння;
середні та відносні величини;
групування;
балансовий прийом;
ланцюгові підстановки, абсолютні й відносні різниці;
кореляційний аналіз;
графіки й діаграми;
економіко-математичне моделювання тощо [4, 116].
Розглянемо ті, що застосовуються найчастіше. Суть прийому порівняння полягає в тому, що якісна характеристика явищ, які відбуваються, дається через інші явища і поняття. Порівняльний аналіз може бути:
Внутрішньобанківським. Цей аналіз містить у собі:
порівняння фактичних даних із плановими (прогнозними) – необхідне для встановлення міри виконання планових завдань за певний період;
порівняння фактичних показників із показниками минулих періодів – відображає темпи розвитку і чинники, що обумовили цей розвиток;
порівняння із затвердженими нормативами (наприклад, ліквідності);
порівняння з певною економічною моделлю – має на меті визначити, якою мірою установа наблизилася до теоретично можливого рівня показників.
Міжбанківським. Він містить у собі:
порівняння показників діяльності двох чи більше банків;
порівняння із середніми даними;
порівняння з кращими результатами (порівняння з кращими результатами може мати місце і у внутрішньобанківському аналізі) [4, 116].
Важлива умова порівняння – цілковита порівнюваність показників.
Середні