У чинному Законі України «Про податок на додану вартість» (п. 7.3 ст. 7) закріплено положення, яке встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань є дата, коли відбувається будь-яка з таких подій: дата зарахування коштів від покупця (замовника) або дата відвантаження товарів (валютних цін-ностей).

Можна по-різному підходити до регулювання цього елемен-та, але важливо при цьому базуватися на класичному підході до змісту податку. Він завжди має бути часткою доходу, який вже отримав платник. Платник повинен віддати частку зароб-лених або отриманих доходів на задоволення загальних потреб, утримання держави. Але тільки шкоду може заподіяти закрі-плення випадків, коли він повинен сплачувати податки ще до того моменту, як отримав прибуток.

По-перше, платник може не отримати його взагалі і тоді в нього не буде податкового обов'язку. По-друге, як можна визначити суму податку до сплати, коли в нього фактично ще немає об'єкта оподаткування (при визначенні очікуваного обо-роту на підставі попередніх періодів). По-третє, врешті-решт, такий механізм невигідний і для держави. Пояснюється це тим, що платник у цьому разі, сплачуючи податок не з отриманих доходів, а з власних коштів, фактично буде змушений скоро-чувати розмір коштів, які він виділяє у виробництво та які збільшують оборот, що в кінцевому підсумку зменшує об'єкт оподаткування. Змушуючи його сплачувати податок із змен-шених власних коштів, держава фактично зменшує об'єкт опо-даткування, з якого обчислюватиметься сума податку, що підлягає сплаті, і таким чином, своїми діями зменшує подат-кові надходження до бюджетів.

Сплата податку провадиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами, у формі декларацій, які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розрахунки по цьому податку, надані плат-никами до відповідних державних податкових інспекцій, є ос-новними документами.

Суми податку на додану вартість зараховуються до дер-жавного бюджету і використовуються в першу чергу для бюд-жетного відшкодування податку на додану вартість і форму-вання бюджетних сум, що спрямовуються як субвенції місце-вим бюджетам.

Податкову звітність здійснює платник податку, який надає податковому органу документи, що містять інформацію про обчислення і сплату податку. Податкові органи не вправі ви-магати від платника податку інформації, яка не передбачена податковим законодавством або надання податкової докумен-тації до настання строку. Податкову звітність платник подат-ку може подавати безпосередньо до податкового органу або над-силати йому поштою. Цей документ повинен ґрунтуватися на даних податкового обліку доходів і витрат платника податку. Ненадання платником податкової звітності в строк не звільняє його від обов'язку здачі цієї звітності.

Сплата податку не виключає щомісячного звітування плат-ників перед податковими органами у формі декларації, де визначаються відомості про отримані за звітний період доходи та здійснені витрати. Податкову декларацію подає платник по кожному податку окремо за місцем свого обліку.

Необхідно згадати ще один специфічний момент характе-ристики дати визначення податкового обов'язку з податку на додану вартість. Річ у тім, що законодавець повинен більш чітко висвітлити в законодавчому акті таке положення. Дата виникнення податкового обов'язку пов'язана з висвітленням дати сплати податку. Але остання автоматично приводить до необхідності чіткої кореспонденції з датою виникнення пра-ва на бюджетне відшкодування. Тобто момент сплати подат-ку на додану вартість поєднує як фактичне виконання подат-кового обов'язку платника щодо сплати податку на додану вартість, так і факт виконання права платника на бюджетне відшкодування і, відповідно, обов'язку держави щодо подат-кового кредиту.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшко-дуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного пе-ріоду та сумою податкового кредиту за звітний період.

Бюджетне відшкодування — це сума, що підлягає повер-ненню платнику податку на додану вартість з бюджету у зв'яз-ку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених За-коном України «Про податок на додану вартість» і Указом Пре-зидента «Про деякі зміни в оподатковуванні».

Якщо за результатами звітного періоду різниця між загаль-ною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає відшкодуванню плат-никові податку з Державного бюджету України.

Операції з відшкодування сум податку здійснюються на підставі даних декларації з податку на додану вартість, що на-дають платники до органів державної податкової служби за місцем реєстрації, і стосується це тільки тих платників, у яких настали терміни відшкодування податку на додану вартість відповідно до законодавства.

Підставою для одержання відшкодування є дані винятково податкової декларації за звітний період. За наявності у плат-ника податкового боргу минулих податкових періодів по сплаті податку на додану вартість (у тому числі відстроченого і розст-роченого) сума, задекларована платником до відшкодування, зараховується в погашення такої заборгованості.

Підлягає відшкодуванню сума податку на додану вартість у розмірі, що не перевищує суму заборгованості платника подат-ку або його кредитора (кредиторів) перед державним бюдже-том по кредитах і бюджетних позичках.

Слід зазначити, що за бажанням платника податків сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або шляхом пе-рерахування грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в