В сучасних умовах банкнотна емісія здійснюється центральним банком у поряядку кредитування уряду і комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів з рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку ѕ перважно у формі державних боргових зобовўязань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою частиною готівки нарівні з банкнотами, тро їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замевлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартість у результаті чого держава отримує дохід на різниці між номіналом монет та фактичними затратами на їх виготовлення ѕ сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенінгах 120 марок ѕ монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобовўязання з організації готівкового грошового обігу в країні, що може бути повўязано не лише з виготовленням банкнот, встановленням їх номіналів, зовнішнього виду й ознак платіжності, але й інкасаторськими послугами для комерційних банків, заміною старих банкнот і монет помірі їх зношення, запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці та іншими заходами, що забезпечують нормальний обіг готівки.

Слід зазначити, що сучасна роль емісійної функції центрального банку дещо знижується в силу існуючих тенденцій до зменшення питомої ваги готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному рамками роздрібного товарообороту. При безготівкових платежах, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії виступають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, але і кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція банку банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, вже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція банку банків передбачає діяльність центрального банку в якості міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперебійної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обовўязкових резервів у певній продукції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування зазначених резервів у центральному банку здійснюється з метою забезпечення гарантій платежів по депозитах, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція зазначених сум на рахунках у центральному банку дає йому можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення у них тимчасової нестачі коштів. Центральний банк, таким чином, забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дозволяє уникнути масового банкрутства банків внаслідок фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постій можливість надавати такі кредити, навіть в тому разі, якщо це протирічить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі з інфляцією).

Окрім кредитування й розрахунків, на центральний банк як банк банків досить часто покладаються обовўязки з ліцензування й контролю за діяльністю інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обовўязкові для комерційних бюанків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, предўявляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігання зловживанням у банківській сфері, забезпечення стабільної роботи кредитних інститутів, безпеки вкладів юридичних і фізичних осіб, зниження ризику банкрутств в економіці в цілому.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, повўязані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерством фінансів відкриваються в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються усі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно рішень урядових органів. Таким чином, центральний банк забезпечує для міністерства фінансів посередництво у всіх його розрахунках і платежах. Щоправда у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконуються також окремими комерційними банками. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє імўя рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкриті в крупних комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

У якості банку уряду центральний банк виступає також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування дерави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах застосовується рідко ѕ як правило, у вигляді невеликих сум позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно шляхом придбання державних цінних паперів, вкладенням у які може належати досить значна питома вага в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатись всі обоўязки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але й їх розміщенні на фондовому ринку від імені і за дорученням уряду, погашенню цінних