РОЗДІЛ 1.Теоретичні основи організації безготівкових

розрахунків

1.1.Сутність та значення безготівкових розрахунків

Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами:

акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті,

акредетивним, —коли оплата передує відправленню продукції.

Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів.

Інкасо — це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. [24,с.124-125].

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку [22,с.54-56].

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями

механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків.

Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більше стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між

господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою: "Перш ніж продати продукцію, слід зважити, кому продаєш" [21,213-214].

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204 [9,с.173-189].

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються [29,с.132-134].

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискоренні обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору [30,с.354-357]

Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки[32,с.25-28].

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й

обґрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно впливати на неї,

виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:—

принципи безготівкових розрахунків;—

вимоги до організації розрахунків;—

форми розрахунків;—

розрахункові документи;—

способи безготівкових розрахунків;—

механізм контролю за станом розрахунків.

Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (Дод .А) [33,с.56-57].

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, то необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об'єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи:—

розрахунки за товарні операції — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;—

розрахунки за нетоварні операції — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:—

внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного

пункту, і міжміські — за межами цього пункту);—

міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [47,с.151-152].

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:—

гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;—

негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:—

прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;—

транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [30,с214-215].

У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України.

Серед них:—

оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації;—

вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект;—

проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків;—

інтенсифікація і прискорення розрахунків;—

чим швидше