Поборники іншого підходу не заперечують, що Цивільний кодекс є основоположним законодавчим актом, яким визначаються правові підвалини регулювання кредитних відносин, проте вважають, що слід реально оцінювати законодавчі можливості державних органів влади, передусім Верховної Ради, на розгляд якої внесено сотні законопроектів. Коли буде прийнято новий Цивільний кодекс – невідомо. Отже, впродовж невизначеного періоду кредитні відносини залишатимуться законодавче неврегульованими. Прихильники створення окремого Закону “Про кредитування” висувають іще один вагомий аргумент: положення проекту Цивільного кодексу стосуються базових, концептуальних засад регулювання кредитних відносин і не містять конкретних юридичних механізмів щодо порядку надання, використання, повернення банківського кредиту, порядку стягнення заборгованості за кредитним договором та інших важливих аспектів відповідальності суб’єктів кредитних відносин. Саме тому й потрібен спеціальний закон, у якому б деталізувалися загальні положення Цивільного кодексу.

Аргументи прихильників другого підходу враховано в Указі Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”, прийнятому 14 липня 2000 року. Так, Кабінету Міністрів України (за участю Національного банку) було доручено розробити і внести до 1 грудня 2000 року на розгляд Верховної Ради України законопроект про кредитування, в якому рекомендувалося передбачити механізми захисту прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов’язань.

22 листопада 2000 року в Навчальному центрі Національного банку відбувся семінар, присвячений обговоренню цього проекту. Учасники семінару в цілому схвалили проект Закону “Про банківський кредит”, з розумінням поставилися до пріоритетності Цивільного кодексу, проте висловилися за прийняття спеціального закону. Адже нині немає визначеності навіть щодо самого поняття кредиту.

У законопроекті чітко визначено механізми надання банківського кредиту, контролю за його цільовим використанням та погашення кредиту, а також процедуру стягнення заборгованості позичальника за кредитним договором.

Важливо, що у проекті закону визначено ті операції кредитодавців, які не є банківським кредитом, але мають кредитний характер. Передбачається, що норми Закону “Про банківський кредит” поширюватимуться на операції банків, які мають кредитний характер, у частині зобов’язань кредитодавців щодо перевірки платоспроможності боржника, а також – наявності відповідності відповідного забезпечення для виконання зобов’язань боржника, його відповідальності перед кредитодавцем тощо.

Зазначимо, що у законопроекті подано чіткі юридичні визначення основних понять зі сфери кредитування. Так, банківський кредит, на думку авторів проекту, – це грошові кошти в національній чи іноземній валюті, які надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового використання.

На сьогодні з’явились пропозиції ще й щодо закону про банківську таємницю.

Конфіденційність інформації – той важливий елемент, без якого банки не в змозі ефективно виконувати свої функції. Гостра потреба у надійному захисті інтересів як клієнтів банків, так і банківської системи спонукає по-новому поглянути на правові аспекти роботи, пов’язаної з охороною банківської таємниці.

Коли йдеться про збереження банками фінансових секретів, обов’язково слід враховувати баланс інтересів, що, до речі, передбачено в зарубіжному законодавстві. У країнах Заходу банківська таємниця є принципом банківської діяльності, незаперечним правом юридичних та фізичних осіб.

У статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність” записано: "Банки в Україні гарантують таємницю по операціях, рахунках то вкладах своїх клієнтів і кореспондентів. Всі службовці банків зобов’язані зберігати таємницю по операціях, рахунках і вкладах банку його клієнтів і кореспондентів”. Але ж це не вся банківська інформація, яку належить зберігати у таємниці.

По-перше, банківська таємниця – це конфіденційна інформація. По-друге, вона є особливою формою власності банківських установ, їхніх клієнтів то кореспондентів, і захищається законом. По-третє, це – товар, який моє свою ціну. Потрапивши до рук конкурентів чи криміналітету, фінансові секрети можуть бути використані проти їх володарів.

Верховна Рада, приймаючи 2 жовтня 1992 р. Закон України “Про інформацію”, теж розцінила інформацію банківського характеру як відомості обмеженого доступу. І все ж, правове визначення поняття “банківська таємниця у нашому основоположному акті – Законі України “Про банки і банківську діяльність”, – на жаль, далеке від досконалості.

Щодо нерозголошення банківської таємниці та допуску до конфіденційної фінансової інформації, то з одного боку, вітчизняний закон про банки, як уже зазначалося, зобов’язує всіх банківських службовців зберігати таємницю щодо операцій, рахунків та вкладів клієнтів і кореспондентів, а з іншого – понад 10 законодавчих актів надають право податковим, правоохоронним то деяким іншим органам у межах своєї компетенції вимагати від банків фінансові відомості, які належать до категорії банківських таємниць, а це знижує довіру до банківської системи.

Деякі юристи пропонують законодавчим шляхом надати суб’єктам правовідносин дозвіл одержувати від банків секретну фінансову інформацію виключно через суд.

Не можна обійти увагою й такого питання, як захист фінансових секретів від комп’ютерного злому. Також варто поставити питання щодо відповідальності за збереження банківської таємниці та зловживання правом на її одержання.

Внесення певних змін до вже згадуваної статті 52 українського Закону “Про банки і банківську діяльність” не вирішить усього комплексу серйозних юридичних проблем, пов’язаних з уведенням жорсткіших вимог щодо зберігання конфіденційної банківської інформації. Вихід один: запропонувати на розгляд Верховної Ради України законопроект “Про банківську таємницю”.

Висновки

Проведене в курсовій роботі комплексне дослідження шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів вдосконалення його правової бази дає підстави зробити такі висновки.

Істотне зниження в останні роки соціально-економічного рівня життя населення України, а також його доходності призвело до гостроти питання про кредити. Саме на нього може сподіватися людина