Інвестиційна діяльність страхових компаній досягла величезних масштабів. У ведучих економічно розвитих країнах страхові компанії за своїми активами перевершують багато кредитно-фінансових заснувань.

Компанії страхування життя, у силу специфічних особливостей мають у своєму розпорядженні найбільші можливості довгострокового інвестування, оскільки ними зосереджена велика частина довгострокових заощаджень населення. Полівласник не віддає свої заощадження в позичку, а за рахунок їхньої акумуляції в компанії страхування життя здобуває визначену фінансову гарантію в майбутньому. При цьому він не отримує відсотки на свої заощадження.

Страхові компанії, в основному компанії страхування життя, увійшли також у сферу споживчого кредиту, розширюючи кредитування населення через позики під поліси. Тим самим вони впливають на споживчий ринок, оскільки ці засоби населення використовує для покупки різних видів товарів і послуг.

Незважаючи на зіткнення інтересів страхових компаній і спеціалізованих кредитних інститутів, між ними існує тісне співробітництво і взаємне переплетення інтересів. Тут зв'язки базуються на основі системи участі особистої унії у спільних операціях з нерухомістю, іпотекою і споживчим кредитом. Англійські страхові монополії є великими власниками акцій компаній, що займаються нерухомою власністю і споживчим кредитом.

Страхові компанії здійснюють страхову діяльність у двох областях:

1) майно і непередбачені обставини;

2) життя.

Загальна вартість їх активів досягає приблизно 1,5 трлн. дол.

Компанії першого типу страхують від пожеж, крадіжок, автомобільних катастроф і тому подібних подій. Оскільки доходи цих компаній обкладаються податками за повною ставкою корпоративного прибуткового податку, вони вкладають велику частину своїх засобів у муніципальні облігації, процентні доходи з яких не обкладаються податками. У меншому обсязі вони інвестують засоби в акції й облігації корпорацій.

Компанії другого типу страхують життя людини. Смертність великих груп населення можна пророчити з великою імовірністю, а значить, у них є можливість придбати довгострокові цінні папери. Крім того, доходи цих організацій частково звільняються від оподатковування завдяки нарощуванню резервів з часом. Тому вони віддають перевагу оподатковуваним інвестиціям, дохід з яких вищий, ніж з неоподатковуваних муніципальних облігаціях. У результаті страхові компанії купують спочатку облігації корпорацій, що складають основну частину їх фінансових активів.

Досліджуючи проблеми кредитно-фінансових відносин та участь в них небанківських фінансових інститутів, варто відмітити і роль пенсійних фондів. Виконуючи фінансово-посередницькі функції перетворення активів, пенсійні фонди гарантують суспільству ще один вид захисту – виплати доходу після виходу на пенсію.

Розвиток пенсійних фондів являє собою якісно нову ступінь у розвитку кредитної системи. Вони служать більш тонкою формою проникнення промислових і других монополій у кредитну систему. Ці структури не задовольняються прибутком від своєї основної діяльності – підприємницьким доходом. Фінансуючи через пенсійні фонди свою промислову експансію, вони власне кажучи беруть участь у поділі прибутку у вигляді позичкового відсотка разом з іншими кредитно-фінансовими інститутами.

Пенсійні й інші подібні фонди створюються для забезпечення доходів людям, що припинили свою трудову діяльність, протягом якої вони вносили туди гроші так, як і їх роботодавці. Фонд інвестує ці засоби, а потім періодично виплачує накопичені засоби працівнику, що звільнився, чи надає аннуїтет. У період нагромадження засоби, що надходять, податками не обкладаються, вкладник платить податки, коли гроші йому повертаються. Комерційні банки через свої трастові відділи, страхові фірми, а також федеральний уряд, місцеві адміністрації, і деякі інші нестрахові організації пропонують свої засоби пенсійним фондам. Через те, що пасиви пенсійних організацій мають довгостроковий характер, у фондів є можливість інвестувати засоби в довгострокові цінні папери. Тому основна частина інвестицій приходиться на корпоративні акції й облігації. Пенсійні фонди насправді є найбільшими, серед інституціональних інвесторів, власниками корпоративних фінансових інструментів.

Пенсійні фонди юридично відділені від корпорації, що їх створюють. За дорученням останніх пенсійні фонди керуються комерційними банками, навколо яких, як правило, формуються різні фінансово-промислові групи.

Організаційна структура пенсійного фонду не передбачає акціонерної, кооперативної чи пайової форми власності. Як правило, пенсійні фонди створюються на приватних корпораціях, що юридично і фактично є їх власниками. Основою пасивних операцій пенсійних фондів є ресурси, що надходять від корпорацій, підприємств, а також внески робочих та службовців.

Створення і розвиток пенсійних фондів – це нове явище на ринку позичкових капіталів, на ринку цінних паперів і в цілому в кредитній системі промислово розвинутих країн [4, 85].

Фонди взаємного кредиту теж вкладають значні кошти в корпоративні акції й облігації. Вони приймають гроші від фізичних осіб і поміщають їх в активи специфічних видів. Звичайно подібний фонд зв’язаний з компанією, що за деяку плату керує інвестиціями. Кожна фізична особа володіє визначеною часткою фонду, що залежить від розміру його внеску. У будь-який час громадяни можуть продати свої акції, оскільки фонди зобов’язані їх отримувати. Одні фонди поміщають свої гроші в звичайні акції, інші спеціалізуються на корпоративних облігаціях, ринкових грошових зобов’язаннях, наприклад короткострокових комерційних векселях, що випускаються корпораціями, чи муніципальних цінних паперах. Інвестиційна політика різних фондів значно відрізняється від політики одержання стабільного доходу і забезпечення безпеки вкладників. У будь-якому випадку приватна особа отримує диверсифікований портфель інвестицій, керований професіоналами. На жаль, це