Зайняли своє місце у кредитній системі і фінансові компанії. Вони є приватними корпораціями, призначеними для видачі позичок на споживчі нестатки з погашенням та виплатою кредитів приватним особам і позичок під забезпечення комерційним підприємствам. З одного боку, ці фірми мобілізують засоби шляхом випуску акцій, а також одержання кредитів (деякі з них довгострокові), здебільшого від комерційних банків, а з іншого боку – видають позички. Компанії даного типу – найважливіше джерело фінансування для малих корпорацій і для корпорацій, що здійснюють злиття.

В економіці небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у спрямуванні коштів від позикодавців – заощадників до позичальників – витратників. У забезпеченні посередництва в таких випадках немала роль належить кредитним спілкам.

Ідея створення кредитних спілок виникла в середині ХІХ століття. Саме тоді, внаслідок прискорення промислового розвитку, проблема коштів з дедалі більшою гостротою поставала не тільки перед підприємцями, а й перед певними групами приватних осіб. Переважно це були громади, об’єднані виробничими, професійними чи соціальними інтересами. Не маючи змоги взяти кредит у банках, люди почали допомагати один одному власними коштами. Першим у цій справі вважають Фрідріха Вільгельма Райфайзена. 1848 р. Він створив у Німеччині першу інституцію, за своїм характером подібну до сучасної кредитної спілки. Майже одночасно з Райфайзеном 1850 р. В містечку Делічі Герман Шульце заснував ще один кредитний кооператив. Тоді ж інституції з подібною філософією почали виникати у Великобританії та Італії. Першу кредитну спілку в США заснував Дежарден у 1909 р. в Манчестері. Спілка об’єднала франкомовних американських католиків. А на початку 1999 р. в США успішно працювали 10 тис. кредитних спілок. Загалом їх у світі налічують близько 40 тис. і вони об’єднують 100 млн. членів і мають понад 400 млрд. дол. активів. Одночасно із загальним зростанням чисельності кредитних спілок, впродовж останніх десятиліть діє тенденція до злиття менших спілок з потужнішими.

Здебільшого кредитні спілки виділяють споживчі позички. В банківській справі цей кредит вважають найризикованішим. Саме тому банки вкрай неохоче надають такі послуги. Ризик полягає в тому, що одержувач позички може її не повернути, не зважаючи на всі попередні домовленості й угоди. Аналіз споживчих кредитів, проведений у США, засвідчив, що такий кредит є найдорожчим видом вкладень на один долар.

Кредитні спілки задовольняють попит на споживчі позички різних соціальних прошарків. Особи з вищим рівнем освіти та доходів беруть у борг частіше. Вони розглядають кредитування як інструмент досягнення бажаного рівня життя, а не як спосіб подолання тимчасових фінансових труднощів. Усі кредитні спілки орієнтовані на різні категорії позичальників.

Засади чи правила, яких дотримується кредитна спілка, коли в особі членів правління та кредитного комітету приймає внески, надає кредити і забезпечує їх повернення, складає її кредитну політику. Вона ґрунтується на потребі забезпечення інтересів кредиторів і позичальників з урахуванням фінансової ситуації в країні.

Кредитна спілка має забезпечувати рівновагу двох протилежних інтересів. Адже по один бік стоять кредитори спілки, які хотіли б одержати найвищий відсоток за користування вкладеними коштами, а по другий – позичальники, що хотіли б сплачувати найнижчі відсотки за надані кредити. Правління має постійно стежити за фінансовою ситуацією в країні і, в разі потреби, швидко приймати рішення про зміну не тільки ставки, а й розмірів кредиту та терміну його видачі.

Сучасна кредитна система виконує дуже багато функцій, саме тому її структура надзвичайно різноманітна і включає в себе різні інститути. Нажаль ринок цінних паперів в Україні слабо розвинений, тому наша кредитна система не така досконала, як у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Розділ 2

Еволюція, сучасний стан та перспективи розвитку кредитної

системи України

2.1. Структура кредитної системи України та її еволюція

Кредитна система припускає наявність фінансових посередників – банків, які залучають кошти на умовах зворотності від одних суб’єктів і дають їх у позичку іншим суб’єктам. Взагалі, кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику. Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких “прямих” відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами наявної пропозиції коштів з попитом на них у кожній розвитій економічній системі неминуче призводять до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб’єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб’єктів у позикових засобах. Надання грошових позичок підприємствами один одному в той період відбивало відсутність ринкових фінансових посередників в умовах появи ринкового руху коштів.

Справжнє формування кредитного ринку почалося в нашій країні з виникненням комерційних банків. Уся їхня активна діяльність з видачі кредитів своїм клієнтам із самого початку носила характер ринкових операцій, оскільки здійснювалася не відповідно до централізовано затвердженого плану розподілу кредитних ресурсів, а з обліком їхньої економічної вигідності для банку. Комерційні банки самі встановлюють вигідні для них умови видачі і погашення позичок, вони можуть вільно вибирати клієнтів, а клієнти – банк. Відношення комерційних банків із клієнтами з приводу надання кредитів створюються як звичайні ринкові відносини. Отже, в міру розвитку мережі комерційних банків відбувалася заміна адміністративно-розподільчих відносин у сфері кредиту на ринку, формувалась кредитна система. Зараз формування кредитної системи знаходиться в прямій залежності від розвитку системи комерційних банків і від остаточного звільнення їх від прямого впливу кредитного центру.

Незважаючи на те, що нова банківська система як і раніше