Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспон-дентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

- у масштабі всієї країни;

- якомога докладніше;

- за допомогою засобів СЕП;

- за дворівневою структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

СЕП — централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.

СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках ко-мерційних банків.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.

СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним ре-жимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службо-вими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.

Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебе-тує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних доку-ментів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:

- навантаження СЕП — 250 - 350 тисяч платіжних документів упро-довж дня;

- кількість банківських установ-абонентів — приблизно 2450;

- термін проходження платіжних документів від платника до одер-жувача — від 10 хвилин до 2 годин; - суми платежів необмежені. Доларовий еквівалент суми платежів—

від 0,1 долара до 100 млн. доларів; - кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день. Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:

- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках го-ловних банків (юридичних осіб); - проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;

- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розра-хункових центрах великих комерційних банків; - поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій. У перспективі прогнозується впровадження системи термінових пе-реказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі),

яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою еко-номікою (табл. 2).

Таблиця 2

4. РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАГЛЯД

4.1. Необхідність і задачі
банківського регулювання та нагляду

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі мож-ливості впливати на здійснювані в Україні економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їх діяльності.

Держава в особі центрального банку покликана забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без ре-гулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати гроші.

Банки — це довірчі установи. Суспільство розглядає виконання дер-жавою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію збереження банківських вкладів.

Банки відіграють ключову роль в економіці і в той самий час їм при-таманна підвищена фінансова вразливість (низька частка капіталу, за-лежність від банківських ризиків), що зумовлює необхідність прийняття державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.

Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні інститути, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільне корисні й необхідні функції, що ро-бить регулювання та нагляд за їх діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави. Основні задачі банківського регулювання й нагляду:

- забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

- захист інтересів вкладників банків; — створення конкурентного середовища у банківському секторі;

- забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора. Необхідність банківського регулювання та нагляду в умовах ринко-вої економіки ні в якому разі не означає виключення саморегуляції банківського сектора через ринкові механізми.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується бан-ківська система і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення системи пруденційного банківського регулювання та нагляду.

4.2. Організація системи
банківського регулювання та нагляду

Практика банківського регулювання й нагляду в розвинутих країнах характеризується різноманітністю установ та органів, що уповноважені державою займатись цією діяльністю.

У більшості ринкових економік законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання. Що стосується наглядової функції, то її, окрім цен-трального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під оги-дою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.

Дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі не-обхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними задач і щоб ці повноваження були передбачені на законодавчому рівні.

В Україні згідно із законом «Про банки й банківську діяльність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює Національний банк України. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні депар-таменти центрального апарату Національного банку. Для здійснення нагля-ду за діяльністю банків у центральному апараті Національного банку ство-рена служба нагляду, що складається з Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, а саме:

- департамент реєстрації та ліцензування банків;

- департамент безвиїзного нагляду;

- департамент інспектування банків;

- департамент з питань роботи з проблемними банками;

- управління координації з питань банківського нагляду. На рівні регіональних управлінь Національного банку створені відповідні підрозділи.

4.3. Основні напрямки регулювання
банківської діяльності в Україні

Національний банк України, спираючись на законодавчу базу й світовий