банку, зобов’язати зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку-кредитора. Якщо партія доставлених товарів продана, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.
Застава цінних паперів передбачає заставу лише високоліквідних чеків векселів, облігацій платоспроможних підприємств, які можуть бути передані в заставу з допомогою передавального напису (індосаменту) і цінні папери, що передаються за домовленістю заставодержателя та особи, на ім’я якої виписано цінний папір. За взаємною згодою сторін цінний папір може бути переданий на депозит до нотаріальної контори чи в банк. Причому за умовами договору застави, отриманий доход від цінних паперів може бути спрямований на погашення основного боргу чи нарахованих відсотків.
Кредитори, як правило, приймають в заставу високоліквідні цінні папери, платоспроможних підприємств. При нестійкій платоспроможності власників цінних паперів кредитор може потребувати у заставодавця застрахувати таку заставу.
Застава майнових прав значно розширює можливості кредиторів щодо отримання кредиту оскільки вони можуть використовувати різноманітні майнові права вимоги, як ті що можуть бути пред’явлені в даний період, так і ті що виникають в майбутньому. В договорі “застави прав” повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця, при чому заставодавець зобов’язаний дозволити повідомити свого боржника про здійснену заставу прав. [15]
Для більш чіткого уявлення щодо застосування застави, як форми забезпечення повернення кредиту наведемо наступний приклад.
До Дирекції банку 5 березня 1999р. з клопотанням про надання кредиту та відкриття кредитної лінії на суму 10 000 грн., звернулася приватна виробничо-комерційна фірма “Тонга” з використанням позики на придбання запасних частин для ремонту паливної апаратури для автомобілів та тракторів. В забезпечення повернення кредиту пропонується застава власності ПВКФ “Тонга”. Фактично аналіз попередніх даних про потенційного позичальника показав, що ПВКФ “Тонга” заснована в жовтні 1996 року, основною діяльністю фірми є ремонт паливної апаратури сільськогосподарської техніки. Підприємство обслуговує сільські господарства Кіровоградської та Миколаївської областей. Крім виробничої діяльності фірма здійснює оптову та роздрібну торгівлю сільськогосподарської продукції. ПВКФ "“Тонга” є клієнтом банку з моменту заснування.
Даний клієнт періодично користується позичками банку, які завжди погашає своєчасно.
Банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає і обирає клієнтів, яким довіряє, віддаючи перевагу тим із них, хто обслуговується в даному банку. Таким клієнтом і є фірма “Тонга”. Це дає банку змогу повністю контролювати надану позичку, а також цілком оцінити клієнта та його наміри.
Оцінка позичальника та ризику по наданій позичці за рекомендаціями спеціалістів банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк” виконується в 2 етапи:
1-й етап. Попередня оцінка позичальника.
2-й етап. Оцінка фінансового стану позичальника.
Попередня оцінка позичальника здійснюється з метою визначення ринкової позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому, перспектив розвитку. До показників цього етапу можна віднести наступні:
період функціонування підприємства – кількість років з часу державної реєстрації підприємства. Під час кредитування банком перевага надається саме підприємством з тривалішим строком функціонування;
наявність бізнес-плану - характеризує перспективи розвитку підприємства. Наявність бізнес-плану фірми “Тонга” свідчить про серйозність намірів позичальника та дає можливість спрогнозувати перспективи його розвитку;
прибуткова діяльність – свідчить про рентабельну діяльність підприємства. Як правило, кредитування прибуткових підприємств є найменш ризиковим, бо наявність прибутку в період економічного занепаду свідчить про якісні можливості підприємства і в майбутньому;
погашення позичок у минулому – характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів;
сплата відсотків за користування кредитом – характеризує наявність або відсутність фактів сплати або несвоєчасної оплати відсотків на користування кредитом. Як і попередній показник використовується при наявності кредитної історії в архівах банку.
ПВКФ “Тонга” надала на вимогу банку таку документацію:
- кредитна заявка (Додаток 1 );
- бухгалтерська звітність за звітний період;
техніко-економічне обгрунтування кредиту (Додаток 9)
графік користування кредитною лінією (Додаток 8)
виписка із бізнес-плану (Додаток 2)
контракти : договори, як складають основу кредитного проекту (Додаток 5,6);
інформацію про основних партнерів (фінансовий стан, юридичний статус, тощо).(Додаток 4)
Розглядаючи заяву на отримання позички, враховується перспектива погашення зобов’язань банку перед вкладниками. В першу чергу оцінюється ймовірність погашення позички в строк і забезпечення збереження основної суми боргу. За даними заяви підприємство пропонує під заставу основні фонди, заборгованості за раніше одержаними кредитами не має.
Як зазначалося вище основним завданням на першому етапі є оцінка сильних і слабких сторін поданого для кредитування проекту чи господарської операції і визначення міри ризику банку. Якщо вході розгляду заяви не будуть отримані відповіді на ключові питання, пов’язані з наданням кредиту, її відхиляють, навіть при наявності солідного забезпечення.
Важливість аналізу фінансового стану позичальника та оцінка його кредитоспроможності була розкрита вище. Зазначимо лише що відповідно до порядку регулювання та налізу діяльності комерційних банків під кредитоспроможністю клієнта розуміють наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його.
Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із різних джерел.
Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки, ще не має. [9] До економічних вимог відносяться правильний вибір об’єкта застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в необхідних випадках контролю за цілістю предметів застави. Юридичні вимоги такі: чітке визначення прав і обов’язків заставника у заставоутримувача, правильне оформлення заставних документів
