Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати..

Визначивши сутність поняття кредитоспроможності зосередимося на проблемі побудови єдиної обгрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників. Вона, як і раніше, потребує вирішення хоча дехто вважає існуючу методологію досить ефективною. З'ясуємо, хто має рацію.

Цілісної системи факторів кредитоспроможності не існує, їх. як правило згадують побіжно, як щось і так зрозуміле. Прикладом може слугувати таке твердження: "Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників у тому числі від його фінансового стану — рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів” [24, с.191]

При проведенні дослідження зацікавило, чому йдеться саме про таку кіль- кість чинників і чому названо саме ці, а не інші? Було зроблено припущення що і з кількістю і з вибором факторів усе гаразд. Продовжуючи вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності, виявлено, що застосовувані

банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але всі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів. Ці набори коефіцієнтів різняться не тільки складом, а й кількістю. Так, методика банку Сгеdіt lіоne побудована на п'ятьох коефіцієнтах [78, с.289—290], автори книги "Техніка фінансового аналізу" запропонували понад 10 [81, с.114—115], а автори праці "Аналіз фінансових звітів (на основі GААР)" — понад 15 показників кредитоспроможності [49, с.314]. Причому різні дослідники групують їх по- різному. Так, автори "Стратегії і тактики антикризового керування фірмою” інформують, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості" [78, с.287], а в книзі "Аналіз фінансових звітів (на основі

GAAP)" стверджується,, що "для аналітичних цілей коефіцієнти можна

розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група

характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи — це ліквідність, а дві її підгрупи — ліквідація і функціонування; леверидж — із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [49, с.272].

Припустимо, що з'ясовано, скільки яких коефіцієнтів потрібно і як їх

групувати. Продовжуючи освоювати "традиційну" методологію оцінки кре-дитоспроможності позичальників, виявлено безліч несподіванок. Приміром, багато з широко використовуваних коефіцієнтів (якщо не більшість) цілковито непридатні для такої оцінки. Звучить неправдоподібно? Давайте розглянемо деякі з них.

Уточнений коефіцієнт ліквідності [99, с.166] ( він же "коефіцієнт

лакмусового папірця" [66, с.73], він же "швидкий коефіцієнт" [49, с.277], він же "коефіцієнт негайної ліквідності" [81, с.158—159], він же "коефіцієнт проміжної платоспроможності" [75, с.146—147] обчислюється за формулою 2.1:

Уточнений грошові кошти + легкореалізовані цінні папери + дебіторська заборгованість

коефіцієнт—————— ———————————————————————————, (2.1)

ліквідності поточні зобов 'язання

Існує думка, що "значення цього показника, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [66, с.73]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то й тисячі разів. Водночас баланс, на основі даних якого

розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально.Це може призвести до формування неадекватних економічних

ОЦІНОК.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Коефіцієнт покриття процентних виплат [81, с.164] (він же "доподаткове покриття відсотків" [78, с. 290] обчислюється за формулою 2.2:

Коефіцієнт

покриття Прибуток до сплати відсотків та процентів

процентних = --------------------------------------------------------------------

виплат Витрати за відсотками (2.2)

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, котрі, затвердженням Томаса Карліна й Альберта Макміна III, становлять "інструмент фінансового аналізу, який частіше, ніж інші, переоцінюють і яким більше, ніж іншими інструментами, зловживають" [49, с.268], але для проведення подальшого дослідження зупинимось на розгляді існуючих коефіцієнтів і продовжує вивчати, існуючу методологію оцінки кредитоспроможності позичальників. Наступне, що виявлено — відсутність єдиного розуміння "нормативних" значень коефіцієнтів. Наприклад, стосовно "нормативного" значення ко-ефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі спеціалісти стверджують таке: "щодо промислових підприємств поточне співвідношення 1,2 і вище розцінюється як хороший стан ліквідності" [78, с.290]; або таке: "зазвичай на практиці вважають, що коефіцієнт покриття 2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності..." [81, с.158].

Слід зазначити, що крім терміну "норматив" [49, с.276], вживають також терміни: "критичне нижнє значення", "орієнтовне нижнє значення", "реко-мендована нижня межа" [50, с. 101-102], "нормальне значення" [66, с.73], "оптимальне значення" [24, с.200] та ін., що, звісно, не додає процесу інтер-претації значень коефіцієнтів ясності й однозначності.

Отже, цілком закономірно виникає запитання: які "нормативні " значення вибрати для використовуваних коефіцієнтів і чому саме такі?" Припускається, що "нормативні" значення коефіцієнтів мають бути саме такими, а не іншими.

Підхід, застосований при розробці методики оцінки кредитоспроможності позичальників, можна характеризувати як "цілеспрямований", тобто підсумковий результат використання методики повинен однозначно інтерпретуватися і давати можливість чітко відповісти на конкретне запитання, а саме: кредитоспроможний позичальник чи ні?

Називаючи застосовуваний підхід цілеспрямованим, необхідно усвідомлювати, що цілі може мати лише суб'єкт стосовно об'єкта, на що, зокрема, акцентують увагу Метьюс і Перера [61, с.151]. У нашій ситуації суб'єктом