Реферат - Вексель
31

8—10%, що до певної міри
відображає специфіку підприємств електроенергетики i спонукає їх до
продажу одержаних векселів на фондовому ринку з метою залучення коштів у
господарський оборот.

Процес вимивання з обігу коштів охопив майже всі галузі національної
економіки, які застосовували векселі у господарському обороті. Тому
частина векселів почала надходити на Українську фондову біржу та до
інших посередників, де здійснювався їх продаж із відповідним дисконтом.
Схема розрахунків за операціями з векселями стала складнішою: поряд із
розрахунками за номіналом здійснюються розрахунки з дисконтом за кошти.

Починаючи з 1998 року частка векселів у загальному обороті УФБ зростала
з 10,1% до 65,1% на початок 1999 року, теля чого поступово знижується до
20— 25%. На жаль, дані про o6iг векселів на організованому фондовому
ринку України не дають змоги зробити висновок про стабілізацію їх рівня
у загальному обігу. Коливання цього показника засвідчує нестабільність
фінансового ринку України та недосконалість вітчизняного вексельного
законодавства.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що
правове забезпечення вексельного o6iry (вексельне право), відповідаючи
національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на
уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів
для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою
економічними та культурними традиціями, здійснити ряд заходів щодо
уніфікації вексельного законодавства Більшість країн Європи та багато
інших країн світу приєдналися до Женевських конвенцій або уніфікували
своє законодавство на їх основі, створивши женевську систему вексельного
права. Країни, вексельне законодавство яких спирається на англійський
закон про переказні векселі утворили аналогічну англо-американську
систему вексельного права.

Україна у складі колишнього СРСР приєдналася до Женевських вексельних
конвенцій. Однак, замість офіційного перекладу, в СРСР постановою ЦБК i
РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 було прийнято положення “Про
переказний i простий вексель”, текст якого фактично i є перекладом
уніфікованого закону російською мовою. Оскільки приєднання СРСР до
Женевських вексельних конвенцій мало на меті забезпечення потреб
зовнішньої торгівлі, у господарській діяльності векселі не
застосовувалися до 1992 року.

У 1991 році Україна фактично підтвердила дію вексельних конвенцій на
своїй території Законом України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII "Про

правонаступництво України", який став правовою основою відродження
вексельного o6iry.

Наслідком цього було прийняття Постанови Верховної Ради України від

17 липня 1992 року № 2470-XII "Про застосування векселів у
господарському обороті України". Проте спроба запровадження вексельного
o6iry на той час не отримала позитивного результату. Передусім це
сталося через відсутність в Україні будь-яких механізмів упровадження
векселів у господарський оборот.

У тексті Постанови № 2470 міститься лише вказівка "ввести вексельний
обіг з використанням простого I переказаного векселів відповідно до
Женевської конвенції 1930 року" та доручення "Кабінету Міністрів України
разом з Національним банком України до 1 липня 1992 року розробити i
затвердити правила виготовлення та Використання вексельних бланків" i
"Кабінету Міністрів України до і вересня 1992 року здійснити заходи по
координації підготовки міністерств i відомств до Використання векселів у
господарському обороті".

Навіть якщо не брати до уваги твердження фахівців вексельного права про
відсутність на час прийняття Постанови № 2470 українського чи
російського перекладу Уніфікованого закону про переказані векселі та
прості векселі, введення векселів у господарський оборот не мало шансів
на успіх

Немає потреби доводити, що подолання цих перешкод вимагало розробки
досконалого економіко-правового механізму застосування векселів, яку

неможливо було здійснити у встановлений Верховною Радою термін. Цю
неможливість, власне, i продемонструвала спільна Постанова Кабінету
Міністрів України i Національного банку від 10 вересня 1992 року № 528,
якою було затверджено "Правила виготовлення i використання вексельних
бланків".

Відновивши дію "Положення про переказний i простий вексель" (Постанова
ЦВК i РНК СРСР від 7 серпня 1937 року №104/1341), згадані установи
додали до неї низку власних положень, які стали особливостями
національного вексельного законодавства. Отже, замість перекладу i
впровадження тексту Уніфікованого закону про переказні векселі та прості
векселі, в Україні було впроваджено положення "Про переказний та простий
вексель", яке майже не відрізняється від Уніфікованого закону.

Для практичного застосування це навряд чи мало б значення, якби не

особливості, які згідно з Постановою № 528 необхідно враховувати i які
суперечать змісту i духу як Уніфікованого закону, так i аналогічного
йому положення. Ці особливості суттєво обмежили права суб’єктів
вексельного o6iry, a, саме: до суб’єктів вексельного o6iгy за Постановою
№ 528 належать тільки "юридичні особи — суб’єкти підприємницької
діяльності, а видача векселів передбачається лише для оплати поставленої
продукції, виконаних робіт та наданих послуг, за винятком векселів
Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України". Завдяки
цьому винятку банківська система успішно використовує векселі, сфера
застосування яких охоплює кредитні, торговельні, гарантійні,
розрахункові, комерційні та довірчі операції.

Що ж до інших суб’єктів економічної діяльності, то їм, по суті, було
відмовлено у використанні векселя як універсального фінансового
інструменту. інакше кажучи, з усіх можливих форм векселя суб’єктам
підприємницької діяльності дозволено застосовувати у господарському
обороті лише товарні векселі слід також зауважити, що виходячи з назви
(Правила виготовлення i використання вексельних бланків) Постанова № 528
мала б регулювати тільки питання, пов'язані із виготовленням,
реалізацією, заповненням, зберіганням та знищенням вексельних бланків, а
не змінювати чи доповнювати норми конвенції, яка є нормативним актом
вищої

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7