Деякі країни мають нульові, або символічні норми резервування. У Великобританії, наприклад, норма становить 0,45%. Таку норму офіційно впроваджують для покриття експлутаційних витрат Банку Англії. Коли у 1981р. від вищих резервних вимог відмовилися, то дехто трохи побоювався (досить дивно, але не серед банкірів), що надання позик і створення депозитів зростатиме навіть швидшим темпом. По суті, такі країни як Швейцарія, Бельгія, Ніндерланди та Люксембург, що не мають резервних вимог, розглядаються як досконало безпечні місця для відкриття банківських рахунків.

Резервні вимоги чинять декілька впливів. Початково їх накладали, щоб зменшити ризикованість у банківській системі. Далі вони гарантували центральному банку частку в процесі створення грошей. Нарешті, вони стали знаряддям центрального банку для контролю на пропозицію грошей.

Існує декілька способів, за допомогою яких центральний банк контролює резерви комерційних банків, і тому різні країни використовують різні методи. Проте принцип‚ що лежить в їх основі, однаковий.

Центральні банки‚ як правило‚ володіють портфелем урядових боргових зобов’язань‚ іноземною валютою та іншими зобов’язаннями‚ які вони використовують‚ щоб вступити в ділові операції з комерційними банками. Центральний банк‚ як правило‚ купує цінні папери якогось комерційного банку та кредитує рахунок цього банку. Це збільшує резерви банку і являє собою створення грошей центральним банком. Центральний банк може також здійснювати протилежну операцію: він може продавати цінні папери комерційним банкам. Продаж цінних паперів зменшує резерви банків та банківські депозити.

Отже ми з’ясували‚ що центральний банк може впливати на пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьому методу віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшою мірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережу фінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великі корпорації)‚ що мають справу з цінними паперами‚ які прийнятні для купівлі і продажу центральним банком. Основна відмінність між операціями на відкритому ринку та переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику в центрального банку. Центральні банки, як правило‚ використують, у відносинах з комерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зі зміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральні банки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної, щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.

Коли центральний банк накладає резервні вимоги, то зміна норм резервування може служити як додатковий інструмент монетарної політики. Якщо норма обов’язкових резервів збільшилася з 10% до 12% при незмінній пропозиції резервів, то вклади повинні зменшитися приблизно на 20%. Цей рішучий захід не тільки утримує комерційні банки від надання позики, але може навіть штовхнути їх до відкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскільки цей захід може потягнути дуже великі витрати, то звичайно норму резервування змінюють тільки у малих розмірах.

ФУНКЦІЇ В умовах економіки, що розвивається, нові вклади фактично перевищують вилучення з даного банку. Однак ситуація міняється щодня, щотижня, щомісяця. Сума вилучень протягом певного періоду може випадково і перевищити вклади. З огляду на це банкіри тримають певну суму касової наявності у своїх сейфах і "резервні депозити" - в центральному банку.
Як правило, касові гроші в сейфах банків та їхні резерви в резервному банку являють собою лише невелику частину акумульованих ними депозитів. Ця частина визначається не тільки розумною обережністю, але й законодавчими вимогами. Той самий математичний закон великих чисел, який робить можливим страхування життя, забезпечує становище, коли чим більший банк і більше число незалежних вкладників, тим меншою повинна бути частка касової наявності.
Комерційні банки та інші депозитні установи зобов'язані зберігати у вигляді готівки або депозитів у центральному банку встановлені законом резервні вклади, або просто резерви, що дорівнюють певній частині їхніх зобов'язань по вкладах. Резервна норма визначає розмір цієї певної частини. Резерви насамперед служать засобом контролю керівними кредитно-грошовими установами можливостей комерційних банків щодо кредитування. Кількість, на яку дійсні резерви перевищують потрібні резерви, називається надлишковими резервами. Резерви комерційного банку є активами для комерційного банку, але пасивами для центрального банку, що їх тримає. Здатність окремого комерційного банку створювати гроші через кредитування залежить від розмірів його надлишкових резервів. Іншими словами, комерційний банк може давати в позику лише суму, що дорівнює сумі його надлишкових резервів. Він обмежений таким чином, оскільки чеки, виписані позичальником, скоріше за все будуть вкладені в інший банк, що призведе до втрати частини резервів і рахунків кредитуючого банку в розмірі позики, яку він видав.

Система комерційних банків в цілому може надавати позику, що в декілька разів перевищує її надлишкові резерви, оскільки банківська система не може втрачати резервів, хоча індивідуальні банки можуть поступатися резервами іншим банкам у системі. Число, що помножує позику банківської системи, обернено пропорційне резервній нормі. Процес багаторазового розширення кредитування є оборотним.

Банкір має дві цілі, що суперечать одна одній. Одна ціль -прибуток. Комерційні банки, як і інші підприємства, прагнуть прибутку. Тому вони надають кредити і купляють цінні папери. Ці два пункти - основні активи, що приносять доход комерційним банкам. З другого боку, комерційний банк повинен прагнути до безпеки. Для банків безпека