центральний банк своїми діями намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні за-соби монетарної політики. Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резер-вів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної лік-відності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, роз-ширює можливості банків щодо проведення активних операцій.
Політика резервних вимог може мати стимулюючу спрямова-ність. Маневруючи окремими елементами механізму обов'язкового резервування, центральний банк може стимулювати розвиток окре-мих видів банків (малі та середні банки, банки, що надають довго-строкові кредити), операцій (залучення строкових депозитів), фіна-нсових інструментів тощо.
Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів. Розглянемо основні з них:
1. Порядок визначення норми обов'язкових резервних вимог. У
деяких країнах верхня межа норми резервних вимог встановлюється
спеціальними законодавчими актами.
2. База, що використовується для обчислення обов'язкових резе-рвів. Норма резервів може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або ви-бірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектора .
3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють викорис-товувати для задоволення резервних вимог.
4. Величина норми резервування та критерії її диференціації. Існують значні розбіжності у нормах резервування в різних країнах. Основний критерій диференціації — це вид депозитів, а са-ме: термін (транс акційні чи строкові депозити), валюти (національ-на чи іноземна), джерело (банківські депозити чи небанківських ус-танов), власник депозиту (резидент чи нерезидент) тощо.
5. Розрахунковий період дотримання резервних вимог (як прави-ло, від двох тижнів до одного місяця) і порядок регулювання резерв-них вимог. Центральні банки звичайно вимагають додержання ре-зервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період.
Політика мінімальних резервів (як інструмент грошово-кредитної політики) використовується Націо-нальним банком України для плану-вання та регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної діяльності комерційних банків щодо їхніх зобов'язань стосовно залучених коштів юридичних та фізичних осіб.
НБУ, відповідно до Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, використовує норматив обов'язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора.
Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комер-ційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.
Національний банк встановлює для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов'язань чи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).
Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, визначається за формулою середньо-арифметичної за відповідний звітний період:
,
де Ld - середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов’язкових резервів за звітний період;
L1,2,3 - сума залишків залучених комерційним банком коштів станом на кожне число звітного періоду;
Ln - сума залишків коштів за останній календарний день звітного періоду;
n - кількість календарних днів звітного періоду регулювання;
Розраховані таким чином середні залишки залучених коштів перемножуються на норму резервування, а отриманий результат – сума мінімальних обов'язкових резервів – повинна перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або (за рішенням Правління НБУ) має бути перерахована на окремий рахунок в Операційному чи територіальному управлінні Національного банку.
НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативу обов'язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недотримання комерційним банком нормативу резервування до комерційного банку можуть застосовуватися такі заходи впливу:
за один випадок – письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов'язкового резервування;
за другий випадок – штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.
Отже, у сучасних умовах політика норми обов’язкових банківських резервів застосовується як один з головних інструментів довгострокового регулювання грошово – кредитної сфери Національним банком. Цей інструмент дозволяє підвищувати економічну активність, або ж стримувати її через регулювання можливостей у кредитуванні комерційними банками.
Норма обов’язкових банківських резервів встановлюється Національним банком у відповідності до активів або пасивів комерційних банків і диференціюється залежно від видів і форм. Резервні кошти зберігаються на коррахунках у Національному банку, на них не нараховуються відсотки і вони є обов’язковими до виконання.
2. Призначення і функції банківських резервів.
Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебітор-ську заборгованість та інші активи.
НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.
Резерви для покриття можливого фінансового ризику, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
Розрахунок резервів за безнадійними активами комерційних банків здійснюється відповідно до порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення ра-ніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.1998 р. № 520, та змін до нього.
Порядок розрахунку