Деякі країни мають нульові, або символічні норми резервування. У Великобританії, наприклад, норма становить 0,45%. Таку норму офіційно впроваджують для покриття експлутаційних витрат Банку Англії. Коли у 1981р. від вищих резервних вимог відмовилися, то дехто трохи побоювався (досить дивно, але не серед банкірів), що надання позик і створення депозитів зростатиме навіть швидшим темпом. По суті, такі країни як Швейцарія, Бельгія, Ніндерланди та Люксембург, що не мають резервних вимог, розглядаються як досконало безпечні місця для відкриття банківських рахунків.

Резервні вимоги чинять декілька впливів. Початково їх накладали, щоб зменшити ризикованість у банківській системі. Далі вони гарантували центральному банку частку в процесі створення грошей. Нарешті, вони стали знаряддям центрального банку для контролю на пропозицію грошей.

Існує декілька способів, за допомогою яких центральний банк контролює резерви комерційних банків, і тому різні країни використовують різні методи. Проте принцип‚ що лежить в їх основі, однаковий.

Центральні банки‚ як правило‚ володіють портфелем урядових боргових зобов’язань‚ іноземною валютою та іншими зобов’язаннями‚ які вони використовують‚ щоб вступити в ділові операції з комерційними банками. Центральний банк‚ як правило‚ купує цінні папери якогось комерційного банку та кредитує рахунок цього банку. Це збільшує резерви банку і являє собою створення грошей центральним банком. Центральний банк може також здійснювати протилежну операцію: він може продавати цінні папери комерційним банкам. Продаж цінних паперів зменшує резерви банків та банківські депозити.

Отже ми з’ясували‚ що центральний банк може впливати на пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьому методу віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшою мірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережу фінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великі корпорації)‚ що мають справу з цінними паперами‚ які прийнятні для купівлі і продажу центральним банком. Основна відмінність між операціями на відкритому ринку та переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику в центрального банку. Центральні банки, як правило‚ використують, у відносинах з комерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зі зміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральні банки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної, щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.

Коли центральний банк накладає резервні вимоги, то зміна норм резервування може служити як додатковий інструмент монетарної політики. Якщо норма обов’язкових резервів збільшилася з 10% до 12% при незмінній пропозиції резервів, то вклади повинні зменшитися приблизно на 20%. Цей рішучий захід не тільки утримує комерційні банки від надання позики, але може навіть штовхнути їх до відкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскільки цей захід може потягнути дуже великі витрати, то звичайно норму резервування змінюють тільки у малих розмірах.

У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банків можна визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових і кредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних банків не обмежується лише виконанням даної функції. Комерційні банки також можуть виступати суб'єктами процесу утворення пропозиції банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкому розумінні, то стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошової маси висупають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах ними також виступають позичково-ощадні установи.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межіми банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.
Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR) комерційного банку регулюється чинним законодавством.

MR завжди < 100%. - Норма обов'язкового резерву.

Обов'язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, які мають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізм диференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних і термінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментом регулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань що вирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні.

Обов'язковий резерв виконує дві основні функції:

Функція захисту інтересів клієнтів та страхування депозитів.

Функція інструменту регулювання можливостей комерційних банків у здійсненні грошових емісій.

Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:

у формі касової готівки комерційного банку;

у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку.

В системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним для прогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійного процесу. За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей наявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази зараз порівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називають ланкою "сильних" грошей.

Складовими грошової бази