У разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені недооцінені об’єкти оподаткування, що призводить до зниження податкового зобов’язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов’язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

У разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний оплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання , - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 30 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженної суми податкового зобов’язання, - це у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженної суми податкового зобов’язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податку сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1. – 17.1.6. ст. 17 Закону, чи ні.

У разі, коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

У разі, коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору обов’язкового платежу. Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та (або конфіскації таких товарів, (продукції) або коштів відповідно до закону.

Платник податку, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

а) або надіслати уточнювальний розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнювального рахунку;

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подання декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань адміністративні штрафи не накладаються.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулася недоплата податкового зобов’язання; судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою – платникам податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.

Сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

За допомогою фіскальної (бюджетної) функції відбувається вилучення частини доходів громадян для утримання державного апарату, оборони країни і тієї частини невиробничої сфери, що не має власних джерел доходів (багато установ культури – бібліотеки, архіви і ін.), або вони не достатні для забезпечення належного рівня розвитку – фундаментальна наука, театри, музеї і багато навчальних закладів і т.п. Саме ця функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених соціальних прошарків суспільства.

Інша функція податку – контрольна, завдяки якій оцінюється ефективність кожного податкового каналу і податкового “преса” у цілому, виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна функція податково-фінансових відносин виявляється лише в умовах дії розподільчої функції.

Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільних процесів впливають на відтворення: стимулюючи, стримуючи його темпи, або підсилюючи послаблюючи нагромадження капіталу, чи розширюючи зменшуючи платоспроможний попит населення. Дана функція невіддільна від фіскальної і знаходиться з нею в тісному взаємозв’язку.

Стимулююча під функція податків реалізується через систему пільг, виключень, що узгоджуються з пільгостворюючими ознаками об’єкта оподаткування.

До податкових пільг відносяться:

неоподатковуваний мінімум об’єкта податку;

вилучення з обкладання визначених елементів об’єкта податку;

зниження податкових ставок;

відрахування з податкового платежу за розрахунковий період;

цільові податкові пільги, включаючи податкові зобов’язання (відстрочка стягування податків);

інші податкові пільги.

Загальна характеристика податків

та їх функції.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту зародження держави.

В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Податкова система – основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку.

Податок – це індивідуально без еквівалентний рух грошових коштів від індивідума до держави, що здійснюється на засадах примусу з боку держави, яка має на меті формування грошового фонду та використовує його