система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, скажімо як Франція або Німеччина. Зараз наш національний ринок стає на шлях централізації. Тому комерційний банк - обов'язковий, із широкими функціями учасник централізованого ринку цінних паперів. У цьому переконує досвід багатьох держав. Саме універсалізм функцій базової фінансово-кредитної установи -комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери тощо. Ступінь розвиненості ринку цінних паперів в Україні визначається як мінімум двома основними чинниками. По-перше, наявністю досить різноманітних фінансових інструментів, виражених у формі наявних або безготівкових цінних паперів. По-друге, наявністю відповідної інфраструктури, що сприяє оперативному й ефективному здійсненню операцій із цінними паперами,що обертаються на ринку.
Активізації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів сприяє немало умов. По - перше, ця діяльність розширює можливості вибору між різноманітними комбінаціями спрямування банківського капіталу. По- друге, вона досить прибуткова, і банки, що не працюють на ринку цінних паперів , ризикують втратити значну частку свого прибутку. Так, у структурі процентних доходів комерційних банків України станом на 01.01. 2002.р. доходи від операцій із цінними паперами становили 37,2%, а на 01.01.03.р. - 23,6% /43, с.23/.
Значний обсяг банківських активів використовується для формування інвестиційного портфеля. Але в умовах гострої фінансової кризи він і далі постійно зменшується. Цінні папери на інвестиції на 01.07. 2002 р. становили 863,6 млн. грн.- 58,5% від загальної суми інвестиційного портфеля, тобто скоротилися з початку року на 24,3%. У їх структурі значно зменшилася питома вага державних цінних паперів (КОВДП). На зазначену дату вона становила 67,4% проти 82% на початок року. Цінні папери на продаж дорівнювали 544,5 млн.грн., це на 28% менше, ніж на початок 2002 року. В цінних паперах на продаж державні цінні папери (КОВДП) становили 53,8% (293 млн.грн.), тобто зменшилися з початку року на 43,2%.
Лізингові послуги - відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг являє собою здачу в оренду на тривалий строк предметів тривалого користування. Як правило протягом дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку. Він виник в 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань.
Лізингова послуга виникає так. За проханням клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, вне-сення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначається, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати, періодичність її сплати. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингову послугу, що рівнозначно проценту за кредит. Доход від лізингової операції складається з: лізингового процента; залишкової вартості майна до кінця і строку оренди; податкових пільг, пов'язаних із здійсненням інвестицій в обладнання.
Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нжчий ніж процент, що сплачується, за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання. Банк має право зменшу-вати плату за лізингові послуги проти процента за кредит за рахунок того, що орендар передає йому право користуватися інвестиційними піль-гами при сплаті податків, тобто він ділиться з клієнтом отриманою вигодою у формі зменшення процента.
В міжнародній банківській практиці значне розповсюдження отримав лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організує отримання довгострокової позики у одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позики банк отримує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за отриманий кредит на витрати своєї діяльності.
Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках. Він являє собою придбання банком у клієнта права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.
Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом. В обов'язки банку входить, як правило, не тільки стягнення боргу, а й функції по його обслуговуванню: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасація, облікові операції та інше. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та інше) в розмірі 80-90% суми боргу. 10-20 відсотків, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнту.
Утримання банком 10-20% від суми боргу є також заходом стиму-лювання клієнта до належного виконання обов'язків по поставці. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з комісійних за послуг по обслуговуванню боргу, в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користувания авансом (позичкою), доход банку від позичкового проценту менший, ніж від комісійних платежів.
Серед посередницьких послуг, що надються комерційними банками, найбільш розповсюджеиими є: посередництво в отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном.