1. загальна частина декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи або витрати, які отримує (несе) незначна кількість платників податку;

2. декларація є єдиною для всіх законодавче встановлених випадків її подання;

3. розрахунки окремих видів доходів (витрат), які отримує (несе) незначна кількість платників податку, повинні міститися у додатках до декларації, які заповнюються виключно такими платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

4. декларація та додатки до неї повинні складатися з використанням загальновживаної термінології державною мовою, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

5. декларація та додатки до неї повинні містити інформацію, достатню для ідентифікації платника податку, а також для визначення суми його податкових зобов'язань або суми бюджетного відшкодування надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Бланки декларацій мають безоплатно надаватися податковими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов'язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або невірне заповнення декларації.

3 Напрямки вдосконалення системи прибуткового оподаткування громадян

Податки є основним джерелом надходжень до держбюджету. Вдосконалення системи оподаткування в Україні дасть змогу більш ефективно залучати кошти до бюджетів усіх рівнів із подальшим їх спрямуванням на підвищення соціально-економічних показників. Проект Податкового кодексу, що має замінити понад 2 тис. нормативно-правових актів, розроблявся з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін і одержав підтримку міжнародних організацій та представників наукової еліти.

Останнім часом дедалі частіше лунають пропозиції щодо втілення різноманітних податкових реформ, причому перелік таких ініціатив, як ніколи, вирізняється радикальністю – від скасування ПДВ й прийняття альтернативного кодексу до запровадження прогресивної системи оподаткування доходів громадян, відповідно до якої ставка податку залежатиме від розміру отриманих доходів із встановленням верхньої граничної межі для багатих громадян на рівні 70%.

Ідея запровадження так званих надподатків, що справлятимуться з наддоходів, є своєрідним дежавю для української економіки: вона озвучувалася й раніше, зокрема під час формування бюджету-2008. Більше того, Україна вже має досвід існування подібної системи оподаткування, щоправда, за максимальною ставкою 40%. З 1 січня 2004 р. оподаткування доходів фізичних осіб за прогресивною шкалою було змінено на оподаткування за єдиною фіксованою ставкою в розмірі 13%, а з 1 січня 2007 р. – 15% відповідно до п. .1 ст. Закону України від 22.05.2003 р. N IV "Про податок з доходів фізичних осіб". Таке нововведення значною мірою сприяло детінізації економіки в частині легалізації заробітної плати, хоча повністю подолати це явище неможливо, адже відсутність економічних злочинів – прерогатива ідеального суспільства в ідеальній державі, а таких не існує. Відповідно зріс рівень податкової культури платників податків – фізичних осіб: нині під час співбесіди з потенційним роботодавцем не лише сума, а й прозорість заробітної плати є одними з ключових питань, що цікавлять претендента на ту чи іншу посаду.

Щодо світової практики, то чимало країн використовують саме прогресивний метод оподаткування доходів фізичних осіб. У Японії максимальна ставка цього податку становить 60%, у Франції – 56%, у Німеччині – 53%. Прогресивна шкала застосовується і в скандинавських країнах, податкові системи яких вважаються класичним прикладом для держав з високорозвинутою ринковою економікою. У Швеції муніципальний податок з доходів фізичних осіб становить 32%, а максимальна ставка національного податку, що справляється після перевищення певної суми, – 25%. У Данії середня ставка муніципального та церковного податків – 29,5%, а диференційована ставка державного податку – від 5 до 15%. Залежно від місцевих законодавчих актів у Фінляндії ставка муніципального податку становить 15 і 20%, а державний податок диференційовано за рівнем доходів – від 7 до 39%. Муніципальний податок у Норвегії – 21% % від перевищення певної суми, а національний має дві ставки – 9,5 і 13,7%.

У США рівень оподаткування доходів фізичних осіб також залежить від сум таких доходів і становить від 0 до 35%. Як наслідок, 5% найбагатших громадян країни сплачують близько 60% цього податку, тоді як 50% найбідніших – 3,3%.

Щодо досягнення соціальної справедливості шляхом запровадження прогресивного оподаткування доходів громадян, то слід враховувати розмір неоподатковуваного мінімуму в цих країнах: у США щорічний неоподатковуваний дохід становить 5 тис. дол., а в Німеччині – 7,6 тис. євро, або понад 600 євро на місяць. Натомість в Україні розмір неоподатковуваного мінімуму залишається без змін – 17 грн.

Крім того, для більшості держав пострадянського простору характерна фіксована ставка податку з доходів фізичних осіб. У 1994 р. вперше її запроваджено в країнах Прибалтики, а згодом – у Росії, Словаччині, Грузії та Румунії. Донедавна дискусії про можливість оподаткування доходів громадян за прогресивною шкалою тривали в Литві, проте в липні 2007 р. прем'єр-міністр Литви Гядімінас Кіркілас заявив, що з 1 січня 2008 р. ставку фіксованого податку буде знижено з 27 до 24%, як і передбачалося відповідним законом, прийнятим у 2005 р. Водночас прогресивна система оподаткування