Відносини між підприємствами, які виникають внаслідок кругообігу господарських засобів, називаються розрахунками. Вони опосередковують розподіл і перерозподіл суспільного продукту, перехід його з товарної форми в грошову, і навпаки. Початковою і кінцевою ланкою кругообігу засобів, який включає придбання товарів, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, а також їх продаж і отримання виручки, виступають грошові кошти, які є найбільш ліквідними активами.

За економічною сутністю грошові розрахунки поділяються на такі групи:

платежі, що забезпечують процес агропромислового виробництва (купівля предметів праці, засобів праці, виплата заробітної плати);

платежі, що здійснюються у зв’язку з виконанням фінансових зобов’язань (сплата податків, обов’язкових відрахувань, зборів);

спрямування коштів на відшкодування витрат і формування нагромаджень;

отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Отже, суть грошових розрахунків полягає в тому, що суб’єкти підприємництва проводять платежі один одному за товарно – матеріальні цінності і надані послуги, за зобов’язаннями перед фінансово – кредитними установами і працівниками шляхом перерахування або виплати належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача, або зарахування взаємної заборгованості.

Згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на рахунках в банках і депозити до запитання [17].

Готівка (готівкові кошти) - це грошові знаки національної валюти України - банкноти та монети.

Платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна, називаються готівковими розрахунками.

Розрахунки можуть здійснюватися не тільки в готівковій, але й в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки-це перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок підприємства - отримувача. Фінансовим посередником у цих розрахунках виступає банк, який надає послуги своїм клієнтам-підприємствам.

Перевага при здійсненні суб»єктами розрахунків надається, як правило, безготівковим розрахункам. Це пояснюється тим, що при використанні безготівкових розрахунків досягається значна економія витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи. В них також заінтересована держава з точки зору економного витрачання коштів, а також визначення, регулювання і контролю грошового обігу. Здійснення розрахункових операцій через банк знижує потребу в готівці, сприяє концентрації в банку вільних грошових коштів для кредитування, забезпечує їх збереження і ефективніше використання, оптимізує й прискорює грошовий обіг держави. Порядок безготівкових розрахунків суворо регламентований законодавством.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано.

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення – виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсії, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок одержувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок, який реалізується через перехід однієї форми в іншу. Наприклад, виручка надходить до каси підприємства, а потім здається до установи банку для зарахування на поточний або інші рахунки. 3 цих рахунків у банку проводяться розрахунки між суб'єктами господарювання та надходить готівка в касу підприємства для видачі заробітної плати, авансу підзвітним особам тощо.

У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Розвиток ринкових відносин збільшив можливість застосування готівкової форми. З кінця 1997 року згідно з Постановою НБУ від 13 жовтня 1997 року №334 підприємства мають право розраховуватися між собою за відвантажену продукцію, сировину, матеріали готівкою, отриманою з власних рахунків у межах наявних коштів або з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

Виплати, пов’язані з оплатою праці і виплатою дивідендів підприємства здійснюються тільки через банківські установи. Такий порядок обумовлений необхідністю здійснення контролю за сплатою в повному обсязі обов’язкових платежів у бюджет і зборів у державні цільові фонди.

За економічним змістом безготівкові розрахунки бувають товарного та нетоварного характеру. До товарних відносяться розрахунки між підприємствами за реалізовані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги; розрахунки за нетоварними операціями пов’язані фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій, тобто це - розрахунки з бюджетом з платежів і податків, погашення банківських позик, відсотків, розрахунки з дебіторами, крім розрахунків за товарними операціями. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємства (покупців – продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяють на : місцеві, міжміські і міжнародні.

Місцеві – це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські – це розрахунки які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця) що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні – це розрахунки які здійснюються за операціями купівлі – продажу через банк постачальника яким є зарубіжний банк.

Організація грошових