Мінімізація кредитних ризиків комерційного банку

ЗМІСТ

Вступ

Банківська система сьогодні – одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва і обороту історично йшло паралельно і тісно перепліталося. При цьому банки, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва. Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Ще в грудні 1863 року Хью Мак – Калох, у той час начальник Департаменту банківського нагляду, пізніше міністр фінансів США, звернувся з листом до всіх національних банків країни. У ньому він дав своїм співвітчизникам деякі настанови, що ввійшли в історію як „десять заповідей банкіра”. Перша з який – не давайте позичок, по яких Вам не пропонують відповідного забезпечення. Ні яким чином не сприяйте спекуляції і не виправдовуйте її. Надавайте позички тільки для законних і виправданих угод. Видавайте кредити на максимально короткий термін, який тільки може дозволити собі клієнт.

Кредитні операції складають основу активної діяльності комерційних банків, оскільки по-перше, їхнє успішне здійснення веде до одержання основних доходів, сприяє підвищенню надійності і стійкості банків, а невдачі у кредитуванні супроводжуються руйнуванням і банкрутством. По-друге, банки покликані акумулювати власні і залучені ресурси для кредитування інвестицій у розвиток економіки країни. Досвід свідчить про те, що кредитування є одним із ключових напрямків діяльності банків, що визначають їхню долю.

Кредитування в банках – це дотримання визначених практикою правил, що включають наступні основні етапи: це і розгляд кредитної заявки і співбесіда з Позичальником; вивчення його кредитоспроможності й оцінка кредитного ризику; підготовка і укладання кредитного договору.

Кредитний ризик припускає імовірність збитків у зв’язку з або неповерненням або несвоєчасним погашенням виданих кредитів і несплатою відсотків по них. Тому останнім часом проводиться ретельний добір Позичальників і постійний контроль за їхньою фінансово-господарською діяльністю. Узагалі, критерії по яким проводиться оцінка Позичальника, строго індивідуальні для кожного банку і базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Оцінка кредитного ризику являє собою творчий процес, вимагає від працівників банків знань, аналітичного мислення, уміння визначати й оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому положенні Позичальників, їхню можливість дотримуватись принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ Позичальника, здатності повернення кредиту [24, c.291].

Повернення банківських позичок означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм позичок і відповідних сум відсотків за користування позиковими засобами. Забезпечення повернення кредиту – це складна цілеспрямована діяльність банку, що включає систему організованих економічних і правових мір, що складають особливий механізм, що визначає способи видачі позичок, джерела, терміни і способи їхнього погашення, документацію, що забезпечує повернення позичок. Джерела повернення позичок підрозділяються на первинні і вторинні. Первинним джерелом є доход позичальника, вторинними вважаються виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією. Погашення позичок за рахунок коштів позичальника являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов’язань перед банком, зафіксованих у кредитному договорі. Погашення кредиту за рахунок вторинних джерел означає включення банком у дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм має правове забезпечення у виді договору про заставу, гарантійного листа, договору поручительства, страхового поліса. Використання додаткових джерел навіть при наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і додаткового часу. Так, реалізація прав по поверненню кредиту при використанні застави майна позичальника припускає звертання в суд або арбітраж, а також вимагає дотримання певних умов, власне кажучи заставного права з боку як банку, так і позичальника. У результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Використання гарантійних зобов’язань поручителя для погашення позички також вимагає часу навіть при його готовності виконати ці зобов’язання. Страхова організація відшкодує збиток банку від неповернення кредиту тільки після ретельного вивчення фактів виникнення кредитного ризику і при умові дотримання страхової угоди.

З огляду на трудомісткість роботи з вторинними джерелами і тривалість процедур включення їх у реальний механізм погашення банківської позички, основний акцент при вирішенні питання про можливість видачі позички варто відводити первинному джерелу – доходу. Якщо виникає серйозний сумнів у реальності використання доходу як основного джерела, лише підкріплюють первинний, але не заміняють його.

На практиці видно, що банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає, це свідчить про те, що систему забезпечення зворотності позичок варто формувати з таким розрахунком, щоб вона працювала не тільки після того, як наступив термін кредиту, але головним чином до ухвалення рішення про видачу кредиту.

Звичайно банк вибирає клієнтів, яким довіряє, віддаючи перевагу тим з них, хто обслуговується в даному банку. Випадкові позичальники