Посвідчення договору застави можуть робити нотаріуси державних нотаріальних контор, а також приватні нотаріуси відповідно до наявної ліцензії. Посвідчення договорів застави майна, що підлягає наступної реєстрації в державних органах, нотаріусом проводиться за умови надання заставником документів, що підтверджують його право власності на майно. Один екземпляр договору про заставу майна залишається в нотаріуса.

У випадках, коли законом встановлена державна реєстрація договору застави, орган, що здійснює реєстрацію, зобов’язаний видати заставнику і заставоутримувачу посвідчення про реєстрацію, по запиту зацікавлених осіб – виписки з реєстру.

Перед ухваленням рішення про одержання в заставу того чи іншого майна потрібно знати специфічні особливості застави конкретного майна.

При прийнятті в заставу будинку, споруди, будівлі варто уважно вивчити установчі документи заставника, виписки з який варто додавати до договору, а також документи, що підтверджують права власності і непорочності пропонованого в заставу майна (тобто свобода його від арешту, застави й ін.):

Закон встановлює обов’язкове нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію іпотеки. Державна реєстрація застави передбачена ст. 11 Закону України «Про заставу» і при заставі іншого майна, що підлягає державній реєстрації в органі, що здійснює таку реєстрацію. Так, договір застави автомашини реєструється в органах ДАІ, договір застави житлових будинків реєструється в ЖЕК з оцінкою у відповідному державному реєстрі.

3.2.2. Реалізація заставного права в процесі забезпечення зворотності позичок.

Застава – як спосіб забезпечення повернення кредиту означає, що кредитор (банк) здобуває право першочергового задоволення вимоги погашення позички й одержання належних відсотків з вартості закладеного майна, у випадку якщо позичальник не виконує своє зобов’язання в термін, передбачений кредитним договором. Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідне дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливо, що хоча закон є, але повноцінного механізму його реалізації поки що немає [26, c.117].

До економічних вимог відносяться: правильний вибір об’єкта застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в необхідних випадках контролю за збереженням предметів застави. Юридичні вимоги наступні: чітке визначення прав і обов’язків заставника і заставоутримувача, правильне оформлення заставних документів відповідно до виду застави, порядок реєстрації і збереження заставних документів. Тим самим забезпечується кілька найважливіших етапів реалізації заставного права.

Вибір об’єкта (предмета) застави – перший і найбільш відповідальний етап.

Досвід використання застави українськими банками поки вкрай невеликий, тому вони не встигли розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта як предмета застави. У силу цього варто знати хоча б наступні загальні вимоги до предметів застави:

а) наявність у заставоутримувача права власності на предмет застави чи права повного господарського володіння;

б) відсутність претензій з боку інших кредиторів на той же предмет застави;

в) відповідність певним критеріям якості, диференційованим в залежності від виду майна, що закладається;

г) достатність вартості застави для задоволення відповідного зобов’язання клієнта;

д) обов’язкова реєстрація в спеціальній книзі.

Як покриття позичок банки можуть використовувати саме різноманітне майно:

Виходячи з цих можливостей, українські банки найбільш часто віддають перевагу нерухомості і ходовим товарам.

Оцінка вартості застави – важливий і дуже непростий етап, що безпосередньо випливає з визначенням достатньої (тобто необхідної з погляду банку-кредитора) вартості застави. Оцінка вартості застави його адекватності сумі кредиту здійснюється в більшості випадків більш, ніж приблизно, „на око”. Справа не тільки в тім, що заставники, як правило, заявляють завищену вартість свого майна.

У складному становищі знаходиться і залогоотримувач. Проблема в тім, що об’єктивна оцінка цінностей, що закладаються, зв’язана з визначенням їхньої ринкової вартості, але в наших умовах, коли ринки тих чи інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали формуватися і не встигли устоятися, цей механізм практично поки не працює (за винятком зовсім невеликого кола товарів). Тим більш важко розраховувати на нього в обстановці високої інфляції, постійно мінливих правил оподатковування і т.д. Існують утруднення й іншого роду. Особливо педантична ситуація виникає, коли як заставу пропонують партію продовольства чи інших товарів, що мають обмежений термін придатності. Тут тільки фахівець – товарознавець може визначити, чи „доживе” застава в цінності і схоронності до терміну погашення кредиту. У таких випадках важливо знати, у яких умовах буде зберігатися товар і чи виявиться його вартість через визначений час еквівалентна сумі кредиту.

Рівень маржі – у відсотках від вартості закладеного майна – установлюється при укладенні договору застави і залежить від якості майна, попиту на нього, порядку збереження, виду застосованої застави. У договорі застави відбивається право заставоутримувача змінювати величину маржі при зміні кон’юнктури і виникненні нових обставин.

Закордонні комерційні банки у своїй кредитній політиці передбачають граничні границі застосовуваної ними моржі (стосовно до різних об’єктів і видів застави) [27, c.603].

Визначення (вибір) виду застави – не менш відповідальний і тонкий етап.

Тут ціль полягає в тому, щоб з різних можливостей обрати такий вид (варіант) застави, що найбільш повно відповідає умовам конкретної кредитної угоди.

По-перше, вибір можна зробити між звичайною заставою і заставою. В останньому випадку в заставоутримувача (банку) з’являються деякі особливі обов’язки і права. Маються на увазі наступні обов’язки:

Одночасно за договором банк може придбати право користування предметом застави.