бажано, щоб він перевів валюту в банк заставоутримувача. У закордонній практиці використовується принцип „кнута і пряника”, про що свідчать відповідні пункти пропонованого проекту договору (розділ „Заставник зобов’язаний”.
Допустимо, що пункт проекту договору про те, що заставник – власник валюти і, що вона не закладена, - перестраховка. Однак ця вимога все-таки не позбавлена підстави. Заставоутримувач вправі „не фіксуючи в договорі і до його укладення” одержати нотаріально завірений документ – заяву з вказанням джерел походження валюти і її приналежності заставнику. Заява про те, що ведення книги запису застав для заставоутримувача треба вважати обов’язковим.
У тому випадку, якщо валюта залишається на рахунку в іншому банку, заставник зобов’язаний довести до відома про заставу своєї валюти свій банк, вручивши йому екземпляр договору застави і представивши заставоутримувачу зобов’язання про те, що всі операції з валютою надалі будуть проводитися відповідно до цього договору.
Незайвим буде згадати, що в пошуках клієнтури банки все частіше звертають увагу на фізичних осіб, тому всі рекомендації, викладені вище, прийнятні й у випадку видачі споживчої застави. На мою думку, на даному етапі цей вид застави найбільш перспективний і менш ризикований.
3.3. Гарантії і поручительства.
Засобом забезпечення зворотності банківської позички може бути також гарантія у виді поручительства. За загальним правилом особа, що виступила в ролі гаранта (поручителя) угоди, зобов’язується перед кредитором (банком) виконати зобов’язання позичальника, якщо останній не зміг погасити свій борг по даній угоді. Банки використовують форму поручительства в двох випадках, маючи у виді при цьому дві різні цілі:
коли самі виступають Гарантом, звичайно по зобов’язаннях інших банків, щоб заробити комісійні;
коли приймають поручительства по зобов’язаннях своїх позичальників, включаючи поручительства інших банків, щоб забезпечити повернення видаваних ними кредитів.
Якщо говорити про гарантії, що надають самі банки, то серед українських банків такі операції проводять деякі. До їхнього числа відноситься, наприклад, Козятинське відділення КБ „Приватбанк”. На прохання своїх клієнтів і при здійсненні власних операцій він може видавати самі різні види гарантій, найпоширенішими є:
платіжні;
належного виконання контракту, повернення авансу;
тендерні і митні;
під проекти;
виставляння резервних акредитивів.
Вартість таких послуг банку складає кілька відсотків річних від суми угоди.
Для одержання в банк варто представити заяву, техніко-економічне обґрунтування передбачуваної угоди чи проекту (таке ж, як при звертанні за кредитом) і прийнятне забезпечення. Таким забезпеченням можуть бути:
розташовувані чи ті, що вже знаходяться на рахунках клієнта кошти (тому бажано, щоб, клієнт, за який банк ручається, мав розрахунковий рахунок у цьому ж банку), його зобов’язання підтримувати на рахунку деякий незнижуваний залишок і право банку списувати відповідні суми при настанні гарантійного випадку;
ліквідні активи клієнта, у тому числі нерухоме майно;
Поручительство (гарантія), є зобов’язанням акцесорним (додатковим) стосовно основного зобов’язання, що воно забезпечує. Тому його дія ліквідується, якщо основне зобов’язання припинилося в зв’язку зі сплатою чи боргу по інших зобов’язаннях, зазначеним у законі (новація, залік, прощення боргу). Зменшення суми основного зобов’язання спричиняє зменшення обсягу відповідальності поручителя (гаранта). Якщо основне зобов’язання за якимись причинами виявиться недійсним, укладання договору поручительства (гарантія) також не потягне ніяких правових наслідків.
Є абсолютно інший вид гарантії – банківська гарантія, розповсюджена в міжнародній практиці. Аналіз Уніфікованих правил про договірні гарантії (редакція Міжнародної торговельної палати, 1978р.) дозволяє зробити висновок, що банківська гарантія – самостійне однобічне зобов’язання банку – гаранта, незалежно від забезпечуваного ним кредитного договору. Остання її особливість виражається в тому, що зменшення зобов’язання позичальника спричиняє зменшення обсягу відповідальності гаранта. Така гарантія використовується як забезпечення банківського кредиту. Гарантом є тільки банк. Подібне гарантійне зобов’язання не знайоме українській банківській практиці.
Банк приймає гарантії (поручительства) тільки від надійних, фінансово стійких юридичних і фізичних осіб. Тому він у попередньому порядку повинний переконатися в їхній заможності як у фінансовому плані, так і з точки зору готовності виконати свої зобов’язання при настанні гарантійного випадку. При цьому необхідний диференційований підхід.
У розглянутому аспекті гарантії бувають двох видів: незабезпечені і забезпечені. Перший вид означає, що гарантія (поручительство) даної особи приймається на основі довіри, оскільки зв’язки з ним підтримуються давно, а репутація в нього бездоганна. Від всіх інших контрагентів необхідно вимагати доказів надійності і представлення забезпечення. Вони, у свою чергу, вимагають індивідуального підходу: у відношенні фізичних осіб можна скористатися даними про їхнє майно і доходи. Методика визначення платоспроможності підприємств банкам відома, є свої відомі методики визначення фінансового стану банків, страхових компаній, фондів.
Якщо фінансове положення гаранта викликає сумнів, банк повинний зажадати забезпечення його гарантій заставою майна. Що стосується з’ясування готовності гаранта виконати при необхідності своє зобов’язання, то в цьому плані практикується використання двох засобів: по-перше, збір, по можливості, широкої й об’єктивної інформації про гаранта, по-друге, попередні зустрічі і бесіди з ним, у ході яких варто з’ясувати його умови і реальні наміри.
Необхідною вимогою до гарантій як засобу забезпечення повернення кредитів є правильне оформлення відповідного документа (підпису, печатки і т.д.). Раніше, відповідно до Правил кредитування виробничих запасів і матеріальних витрат №1, затвердженими Держбанком СРСР 30.10.87р., гарантійне зобов’язання оформлялося так називаним гарантійним листом. У тексті цього листа передбачалося, що гарант приймає на себе зобов’язання перед банком – позикодавцем відповідати за своєчасне повернення кредиту, отриманого конкретним позичальником. Єдиним обмеженням обсягу відповідальності гаранта була тільки та гранична сума гарантії, що він спеціально вказував у своєму зобов’язанні. Раніше банк-кредитор, що одержав такий лист, мав можливість списати з рахунка гаранта суму виданого ним кредиту в