Принцип платності кредиту означає, що кожне підприємство-позичальник повинне внести банку певну плату за тимчасове позичання в нього для своїх потреб коштів. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотку. Ставка банківського відсотку – це свого роду „ціна” кредиту. Платність покликана впливати на господарський (комерційний) розрахунок підприємств, спонукуючи їх на збільшення власних ресурсів і ощадливу витрату залучених коштів. Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, зв’язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити чужі кошти, витрат по утриманню свого апарата, а також забезпечує одержання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання на власні й інші потреби [31, c.71].

Процентна політика, що проводилася Держбанком країни аж до 1988 р. мала цілий ряд серйозних недоліків. По-перше, процентні ставки по усіх видах банківського кредиту і по галузях господарства встановлювалися в централізованому порядку на урядовому рівні. По-друге, при встановленні об’єктивно не враховувалися терміни кредитування, у результаті чого відсотки по довгострокових кредитах були нижчими, ніж по короткострокових. Це йшло врозріз зі світовим банківським досвідом. По-третє, процентні ставки за банківський кредит були низькими. Тому в сполученні з існуючою системою розподілу прибутку відсоток не робив належного впливу на результати господарсько-фінансової діяльності підприємств-позичальників банківського кредиту. Крім того, дешевизна кредиту в порівнянні з іншими джерелами породжувала в господарстві необґрунтований попит на нього. Останній ставав з роками усе більш постійним, і до нього стали „підтягувати” ресурси, у зв’язку з чим емісійна діяльність Держбанку не мала економічних обмежень.

Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дозволяє дотримуватися як загальнодержавних інтересів, так і інтересів обох суб’єктів кредитної угоди – банку і позичальника. Таким чином, основна задача банків – це забезпечення зворотності кредитів. З цією метою банки застосовують різні форми застав.

1.2. Забезпечення повернення наданих кредитів

Банківське законодавство України передбачає, що видача кредиту комерційними банками повинна проводитися під різні форми забезпечення кредиту. Надані банком кредити забезпечуються заставою майна, цінних паперів, гарантіями, поручительствами [3, 11, 20].

Як забезпечення повернення кредиту позичальник (фізична особа) повинний представити:

Розмір забезпечення повернення кредиту повинний бути не меншим суми основного боргу і належних за користування кредитом відсотків, а закінчення терміну дії гарантії на 6 місяців пізніше встановленого договором терміну погашення кредиту. Надання позичальником майна і майнових прав у заставу банку оформляється окремим договором про заставу. На додаток до договору додається заставне зобов’язання.

Банк приймає як забезпечення зворотності кредиту в заставу майно позичальника, що належить йому на правах власності.

Основні фонди приймаються в заставу лише у випадку, коли позичальник відповідно до чинного законодавства і власних статутних документів відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном.

У випадку короткострокового кредитування під заставу цінних паперів існує ряд істотних особливостей. Ощадбанк надає кредити під заставу таких цінних паперів, як казначейські зобов’язання і сертифікати Ощадного банку. Сума застави повинна відповідати сумі кредиту з урахуванням відсотків за кредит.

Тільки після укладання кредитного договору і договору застави цінних паперів клієнт одержує кредит. При цьому клієнт одержує кредит тільки в розмірі 75% від вартості цінних паперів.

Надані банком кредити можуть бути забезпечені заставою цінних паперів: високоліквідними акціями й облігаціями, депозитарними сертифікатами комерційних банків, облігаціями і векселями державних органів влади і муніципалітетів з перевищенням застави не менш ніж у 1,5 рази.

Крім того, кредит може бути забезпечений коштами депозитного рахунку (у тому числі в іноземній валюті), відкритого в банку.

Сума на рахунку повинна бути достатня для задоволення банком вимог по виданому кредиту.

Кошти депозитного рахунку в іноземній валюті перераховуються на день укладання кредитного договору за курсом іноземних валют до гривні України, що котується на договірній основі з власником рахунку.

Як кредитним забезпеченням позичальник може користатися однією чи відразу декількома формами, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобов’язання за тривалістю кредиту оформляється разом із кредитним договором і є обов’язковим додатком до нього.

Сама по собі застава майна (рухомого і нерухомого) означає, що кредитор – заставоутримувач вправі реалізувати це майно, якщо забезпечене заставою зобов’язання не буде виконано. У силу застави кредитор має право у випадку невиконання боржником – заставником, забезпеченого заставою зобов’язання, одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, але і сплату відповідних відсотків і неустойок за договором, передбачених у випадку його невиконання.

Договір поручительства. Поручительство створює для кредитора велику імовірність реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручительством зобов’язанню у випадку його невиконання, тому що при поручительстві відповідальність за невиконання зобов’язань поряд з боржником несе і поручитель. Позичальник і поручитель відповідає перед кредитором як солідарні боржники [26, c.192].

Кредити під гарантію видаються лише в тому випадку, якщо гарант є платоспроможною особою.

2. Організаційно-економічна характеристика Козятинського відділення КБ „Приватбанк”

2.1. Організаційна характеристика банку

В умовах економічної кризи, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, КБ “Приватбанк” проявив