Підприємства четвертого типу варто кредитувати або під гарантію фінансово стійкої організації, тому що вони мають недостатні власні джерела для погашення позичок, або уклавши договір страхування від ризику неповернення кредиту, одночасно логічно підвищити процентну ставку за користування позичками. Ці підприємства мають підвищений ризик несвоєчасного повернення кредиту, у зв’язку з цим банк повинний приділяти аналізу їхнього фінансового стану і складу забезпечення особливу увагу.

І, нарешті, п’ятий тип підприємств вимагає особливої уваги і відношення з боку банку в зв’язку з високим ступенем ризику. Однак цей тип підприємств також неоднорідний. Одна їхня частина при істотній реорганізації виробництва і менеджменту, а також фінансовій підтримці банку може виправити свою репутацію. Ці підприємства банк не залишає без допомоги, роблячи її на умовах поручительства (гарантії). Іншу групу підприємств можна визнати безнадійною, з нею встановлювати кредитні стосунки не рекомендується.

Слід зазначити, що викладена система оцінки і захисту від ризику неповернення кредиту розрахована на перехідний період, коли ще відсутні багато елементів ринкового механізму: не розвитий ринок цінних паперів, тільки почався процес приватизації, немає законодавства про заставу, і в тому числі про іпотеку, і т.д. Застосування на практиці цієї системи можна проілюструвати наступними прикладами, що характеризують по підприємствах різноманітне сполучення двох факторів ризику: фінансового стану і якості забезпечення.

4.2. Перспективи розвитку різних форм забезпечення зворотності кредиту.

Перспективи розвитку в нашій країні різних форм забезпечення зворотності кредиту, застосовуваних у закордонній практиці, необхідно зв’язувати з оцінкою ризику, що містить кожна з них.

Цікавий досвід по використанню системи трибальної оцінки ефективності різних форм забезпечення зворотності і установлення відповідно до неї максимальної межі кредитування. Нижче приведена зведена таблиця, у якій зазначена диференційована оцінка (у балах) цих форм.

Таблиця 4.1.

Оцінка ефективності різних форм забезпечення кредиту.

Форма забезпечення зворотності кредиту | Кількість балів | Максимальна сума кредиту в % до забезпечення

1 | 2 | 3

1. Іпотека | 3 | 60-80

2. Застава коштів, що знаходяться в банку, який надав кредит. |

3 | 100

3. Поручительство (гарантії) |

2 | В залежності від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) до 100

4. Застава цінних паперів |

2 | Цінні папери, що приносять твердий відсоток 70-80, акції 50-60

5. Поступка вимог по постачанню товарів або наданні послуг. |

1 |

20-40

6. Передача права власності | 1 | 20-50

Найбільша кількість балів, що означає найбільшу ефективність, мають: іпотека і застава депозитних внесків. У цих випадках спостерігається порівняно високий розмір максимальної суми кредиту щодо представленого забезпечення кредиту. У теж час складність оцінки іпотеки знижує максимальний рівень кредиту. Більш низьку оцінку в балах одержали поручительства (гарантії) і застава цінних паперів. Максимальна сума кредиту при наявності поручительства при високій кредитоспроможності поручителя може досягати 100 %; але якщо кредитоспроможність поручителя сумнівна, ступінь ризику зростає, і тому банк вправі знизити суму наданого кредиту в порівнянні із сумою, зазначеною в договорі про поручительство чи в гарантійному листі.

Висновки

1. В загальному виді сформована система кредитування являє собою обновлену систему, при якій, однак, ще співіснують як старі, так і нові форми кредитування, власне кажучи, відтворює риси перехідного періоду від централізації до децентралізації керування економікою, покладає основу для розвитку підприємництва як у господарстві, так і в банківській сфері. Нові якості кредитного механізму, однак, продовжують стримуватися.

2. Впровадження єдиного підходу до кредитування на базі укрупненого об’єкта стало позитивним процесом. Разом з тим, у ході банківської реформи воно привело до певного перегину, до того, що всі підприємства стали кредитувати за однаковою схемою – тільки під укрупнений об’єкт. Створилося таке положення, коли всі підприємства – позичальники виявилися „одягненими” у ту саму сіру шинель, хоча в цьому не було ніякої необхідності, оскільки ряду підприємств був потрібний кредит не під сукупний (укрупнений) об’єкт, а під окремий, приватний об’єкт.

Сучасна практика в значній мірі переборола цей негативний момент. По-перше, з’явилися позички, що виражають не сукупні, а частки потреби господарських організацій. По-друге, схема кредитування сукупного об’єкта там, де це виявилося необхідним, зберегла визначені галузеві особливості. Склалася, таким чином, система різноманітного кредитування, коли підприємства і банки, користаючись своїм правом, застосовують ту форму, що, на їхню думку, є найбільш придатною.

3. Нова система кредитування базується на традиційних загальних і специфічних принципах, у тому числі терміновості і забезпеченості; враховується також платний характер кредиту. Разом з тим, зміст ряду з них істотно змінився. Відомо, що ще кілька років назад існувала категорія добре і погано працюючих підприємств, до кредитування яких застосовувався диференційований режим. Сформована в даний час система враховує кредитоспроможність клієнта, що знижує ризик несвоєчасного повернення кредиту. Уперше при оголошенні позичальника неплатоспроможним комерційний банк вправі порушити питання про передачу його оперативного керування адміністрації, призначеної за участю банку – кредитора, а також про його реорганізацію і ліквідацію.

4. Зміни торкнулися і принципу забезпеченості кредиту, відносинам до позичок, що не мають безпосереднього матеріального забезпечення (таким вважався понаднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей). Досвід показав, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості в своєчасності повернення позичок. Одна справа – матеріальні запаси, що повільно обертаються, що не мають твердого збуту, інша справа – реалізовані активи, майно позичальника в цілому.

5. Обсяг активів за період, що аналізується, зменшився на 8,9%, головним чи-ном через зменшення вкладень у