- підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;

- формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

- забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

- реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

- істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи. [49, с 108]

І тому щодо розвитку українських банків слід підкреслити доцільність ліквідації монобанківських структур, розширення кредитних ринків і проведення політики диверсифікації фінансово-кредитної діяльності. Особлива увага повинна приділятися реструктуризації багатьох банківських установ з метою злиття слабких банків, з одного боку, та підтримки ефективних і стійких банків у виході на міжнародний рівень, з іншого. Важливу роль має відіграти розширення ліцензування, що враховувало б статутні капітали кредитних інститутів та їх матеріально-технічний стан в цілому. Доцільною також є можливість самостійного визначення банками форм та ступеня участі в господарській діяльності. Нарешті, необхідно виділити одне з найважливіших завдань - підтримання стійкості та надійності банківської діяльності при одночасному забезпеченні необхідного рівня доходності банківських операцій. [49, с. 128]

3.2. Напрями удосконалення банківської системи України

Україна вже тривалий час демонструє досить високі темпи економічного зростання. Протягом 2003 - 2006 pp. ВВП збільшився на 29,3%, обсяг промислової продукції - на 19,7 %, роздрібний товарооборот - на 45 %, експорт товарів - на 37,4 %, інвестиції в основний капітал - на 56,4 %.

Якщо маємо таке економічне зростання, то насамперед банки покликані його забезпечувати. Як це зробити, які механізми посилення впливу банків на розвиток і структурні зміни в економіці слід задіяти, чи в змозі дворівнева система, котра сьогодні вже відживає, фінансово забезпечити інвестиційно-інноваційний розвиток нашої держави?

Якщо говорити загалом і мовою цифр, то банківська система впливала ня розвиток економіки, насамперед забезпечуючи потребу в грошах і кредитах. Так, за три роки грошова маса збільшилася вдвічі, монетизація ВВП - на 61 %, залучені ресурси банків зросли більш як у 5 разів, кредитні вкладення в економіку - в 5,5, а кредити - у 2,4 рази. Відбулися суттєві позитивні зміни у структурі кредитів. Довгострокові, наприклад, збільшилися майже в 5 разів, а це свідчить, що економіка України переходить на інвестиційно-інноваційну модель розвитку. Однак, не секрет, уплив банків на розвиток економіки залежить від рівня розвитку самої банківської системи.

Отже, дійсно, вітчизняним системним банкам бракує належної інфраструктури, недостатнім лишається рівень капіталізації. Так, за період із 01.10.2004 р. по 01.07.2007 р. загальні активи банків збільшилися майже в 2,5 рази, тобто відбувся відрив зростання активів від капітальної бази. І це спричинило свідоме зменшення окремими банками обсягу кредитних операцій, а також введення обмежень у кредитуванні, оскільки виникла загроза порушення нормативів капіталу.

Відомо, що рівень капіталізації визначається як відношення регулятивного капіталу до активів, зважених на ризик.

Отже, проблему підвищення рівня капіталізації можна вирішувати як шляхом збільшення власного капіталу, так і зменшення високоризикових активів.

Реальна картина така: попри те, що банки нині скорочують ризикові активи (за останні три з половиною роки високоліквідні активи зросли майже в 3,5 раз), нарощування власного капіталу відбувається надто мляво і повільно.

Банкам необхідно переглянути свою ресурсну політику, і пропонують цілком доступний спосіб - трансформацію депозитів юридичних і фізичних осіб у власний капітал банку. Логічно й те, що для залучення коштів населення з метою поповнення власного капіталу банкам варто забезпечити дивіденди за звичайними акціями на рівні вищому, ніж доходи за депозитами.

Отже, якби банки відрегулювали свою дивідендну і процентну політику, то потенційні інвестори були б зацікавлені стати спочатку співвласниками, а потому і вкладниками того чи іншого банку.

Але тут ми знову наражаємося на проблему - дивіденди сплачуються за рахунок прибутку, а динаміка показників рентабельності свідчить про тенденцію до зниження прибутковості банків що є наслідком зростання високоліквідних актів (грошових коштів і залишків у НБУ, інших банках), які майже не дають доходу.

Така ситуація спричинена прагненням підтримувати на необхідному рівні капіталізацію шляхом скорочення проблемних кредитів і переходу до обережної кредитної політики. Але банки водночас не повинні забувати й про прибуток, адже акціонери створюють їх саме задля цього. Та у цьому сенсі треба повсякчас пам'ятати, що підтримання рівня капіталізації лише шляхом стерилізації коштів є вкрай небезпечним.

Сьогодні 60% банківської системи (десять великих банків) мають критичну межу адекватності капіталу - 10%, якщо не враховувати приховану втрату адекватності (прозорість розрахунку регулятивного капіталу).

Розглянемо деякі пропозиції щодо вирішення проблеми капіталізації: 1.Банки повинні змінити акціонерів. Нинішні в основному вичерпали мотивацію вкладення коштів, адже рентабельність банківського бізнесу неприваблива, а інсайдерські інтереси найближчим часом і витісняться заходами НБУ і самим ринком.

2.Залучення іноземних стратегічних інвесторів у капітал та вихід через них на міжнародні ринки довгострокових і дешевих ресурсів.

Повертаючись до проблеми, пов'язаних з невтішною тенденцією до погіршення прибутковості банків, наголосимо, що стабільного підвищення прибутковості можна досягти лише на основі радикальної реорганізації банківського бізнесу, спрямованої на регулювання основних економічних показників банківської діяльності за рахунок упровадження програм реінжинірингу. Ці програми, зокрема, орієнтовані на диференційований підхід до встановлення цін і тарифів за послуги - з урахуванням різних категорій клієнтів. Однак, ці моделі - недосконалі. Тому треба враховувати