Наша банківська система ще не є такою, як у високорозвинутих країнах, і треба визначити, що, по-перше, економічне зростання у 2003 - 2006pp. забезпечувалося значною мірою за рахунок експортноорієнтованих галузей, у яких фінансові ресурси формувалися переважно шляхом заниження курсу гривні щодо долара і її надмірної девальвації у 1998 -1999pp., а не в результаті банківського кредитування. Тому роль банків у зростанні експортної складової ВВП була мало відчутною. В міру вичерпання девальваційного ресурсу попит цих підприємств на банківські кошти швидко зростатиме, і комерційні банки за наявної ресурсної бази навряд чи зможуть задовольнити цей попит.

По-друге, економічне зростання поки що мало переважно екстенсивний характер і базувалося на наявній (застарілій) матеріальній, технічній і технологічній основі. Такий розвиток потребував від банків передусім коротко та середньострокових вкладень. Але в міру переходу на інтенсивно-інноваційний шлях розвитку швидко зростатиме попит на довгі гроші, який банки не в змозі будуть задовольнити. Невипадково провідні українські банківські установи все частіше стали виходити на міжнародні валютні ринки чи залучати великих акціонерів, аби мобілізувати довші і дешевші іноземні ресурси, ніж можливо на внутрішньому ринку.

Таким чином, можемо зробити висновок, що потреби економіки в подальшому нарощуванні банківських послуг в Україні далеко не вичерпані, і це спонукає банківську систему до подальшого розвитку. Тому очевидно, що реальних підстав говорити про необхідність гальмування темпів розвитку банківських вкладів в економіку, а отже, й самої банківської системи, немає.

Другим макроекономічним чинником розвитку банківських вкладень в економіку, а відтак і підвищення ролі банківської системи є формування вільних резервів у розпорядженні банків. На мікрорівні обсяги резервів визначаються успіхами кожного окремого банку у мобілізації вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а на макрорівні - загальним обсягом грошової маси в обороті та її структурою. Чим більша маса грошей в обороті й чим нижча питома вага в ній готівки, тим вищою є межа формування резервів банків, які слугують джерелом нарощування їх активів.

Формування банківських резервів, достатніх для забезпечення потреб економічного розвитку, можливе лише за швидкого зростання рівня монетизації економіки. Досягнутий нині Україною рівень монетизації ВВП явно недостатній для адекватного посилення ролі банків в економічному зростанні. Його потрібно підвищити в найкоротші терміни приблизно вдвічі. Адекватне підвищення рівня монетизації економіки слугуватиме не лише ресурсному забезпеченню розвитку банківської системи, а й завершенню формування зрілого грошового ринку, на якому попит і пропозиція формуватимуть об'єктивну ціну грошей, тобто рівень процентної ставки.

Будь-яка бізнесова справа потребує початкового капіталу, що в умовах

відірваності банківського сектору від малого бізнесу є для останнього важкодоступним. Повертаючись до процентної політики, нині ставки за мікрокредитами сягають 50 %, що унеможливлює позички підприємців для розвитку власного бізнесу. Водночас банки зазнають суттєвих втрат від неповернення кредитів і майже не мають захисту від неповернення позик, що примушує підвищувати відсоток.

Управління банківськими ризиками нині є однією з найактуальніших тем.

Класифікуючи методи управління ризиками, поділимо їх на такі групи:

- методи уникнення банківських ризиків;

- методи їх зниження;

- методи самостійного протистояння їм;

- методи їх передач.

Перший метод - найбільш обмежений у практичному застосуванні, оскільки, відмовляючись від ризикових операцій, банк позбавляє себе, можливості отримати прибуток.

Другий метод передбачає відмову від певної банківської діяльності або виконання її нетрадиційним способом (наприклад, шляхом подорожчання і банківських операцій).

Третій метод включає побудову організаційної структури, диверсифікацію та підвищення кваліфікації персоналу.

Четвертий метод використовується банками, коли вони покривають збитки за рахунок власних коштів (це - резервний фонд та резерви спеціального призначення, поточний прибуток).

П'ятий метод полягає в розподілі (трансферті) ризиків між іншими банками, підприємствами, страховими, інвестиційними, факторинговими, кліринговими компаніями.

Використовуються такі способи передачі банківських ризиків: страхування, біржові угоди, продаж активів, укладення контрактів, факторинг, лізинг. Позитивний результат у питанні управління ризиками має забезпечувати певна організаційна структура.

Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні щаблі - від вищого керівництва банку (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймається ризик.

Як мінімум до цього процесу мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку: спостережна рада; правління банку; профільні комітети - кредитний комітет, комітет з управління активами та пасивами, тарифний та інші комітети в межах повноважень щодо управління ризиками, які делегуються правлінням; підрозділ з ризик - менеджменту; фронт-офіси - підрозділи з кредитування, казначейство - в межах свої функцій та повноважень щодо прийняття на банк ризику; бек-офіси - підрозділи, які супроводжують активні операції в межах функцій контролю за дотриманням установлених вимог.

Цю ініціативу схвалено і в Україні, що підтверджено відповідним указом Президента України.

У зв'язку з цим Національний банк розробляє низку заходів, спрямованих на відповідне вдосконалення банківської системи України, передусім - на поліпшення нормативно-правової бази, необхідної для успішного розвитку мікрокредитування.

Існують такі основні проблеми:

- вплив євро-інтеграційних процесів на діяльність на малих та середніх банків України;

- роль і місце малого бізнесу в їх стратегічному розвитку;

- ринок банківських послуг малих банків;

- актуальні питання фінансової стійкості, конкурентної стратегії та мінімізації