Зауважимо, що підвищені вимоги щодо перевірки добропорядності клієнта можуть спонукати його до пе-реходу на обслуговування в банківську установу, де ці вимоги слабші. Вихо-дить, етичних норм, про які йдеться, мають дотримуватися не в одному чи кількох банках, а у їх переважній більшості. Тобто в Україні назріла по-треба у створенні певної цехової ети-ки банкірів.

Серед інших важливих проблем, пов'язаних із іміджем та репутацією банку, — проблема збереження бан-ківської таємниці.

В історичній пам'яті нашого народу закарбувалися приклади, м'яко кажучи, неетичного ставлення до банківської таємниці. Згадаймо "ощадні суботники", які проводилися в деяких регіонах СРСР у 30-ті роки минулого століття. Згодом на основі даних про великих вкладників державних Трудощадкас бу-ло складено списки "куркулів", яких репресували. Не сприяє довірі до сучас-них банків і надання ними певної інформації фіскальним та силовим ор-ганам, що можна вважати непрямим методом визначення бази оподаткову-ваного доходу клієнтів банківських ус-танов. Певною мірою через це вели-чезні готівково-грошові заощадження зберігаються поза банками. Прагнення вкладників приховати інформацію про реальний обсяг своїх заощаджень при-зводить до ще одного негативного яви-ща - множинності рахунків одного клієнта в банківській установі, а то і в кількох банках.

Посиленню довіри до банківської системи могло б посприяти успішне вирішення проблеми збору інформації про несумлінних позичальників. На жаль, створення в Україні єдиної інфор-маційної системи обліку позичальників (боржників), що мають прострочену (безнадійну) заборгованість за кредита-ми комерційних банків, відбувається не так швидко, як хотілося б.

На мій погляд, причиною такого ста-ну речей є те, що значна кількість банків обслуговує в основному те чи інше підприємство або навіть певну галузь економіки. Нерідко це підприємство та банк поєднані стосунками корпоратив-ної власності, а кредити надаються "за командою згори". Насамперед із цієї причини такі банки не хочуть розкрива-ти інформацію про своїх клієнтів. Ма-буть, є на це й інші причини.

Позитивним прикладом модифікації етики ділових стосунків, підвищення взаємодовіри між суб'єктами господа-рювання може бути практика, яка за-стосовувалася ще за часів непу. Тоді кожна нотаріальна контора, яка опро-тестовувала векселі, була зобов'язана у двотижневий термін сповіщати про це територіальне відділення центробанку. Він, у свою чергу, регулярно публікував дані щодо опротестованих векселів у масштабі всієї країни. Це був своє-рідний перелік недобросовісних пози-чальників.

Заслуговує на увагу й досвід сучас-ної Росії, де Державна комісія з пи-тань регулювання фондового ринку та цінних паперів щоквартально спо-віщає громадськість та фахівців про рейтинг висококласних векселедавців. Подібна інформація свідчить про ви-соку ділову репутацію того чи іншого підприємства, сприяє охороні век-сельного права та зростанню грошо-вих потоків у країні в цілому.

Прозорість вексельного ринку в Україні теж сприяла б становленню ділових стосунків на основі довіри та довготермінових угод.

Національний банк України ризик репутації вважає одним із основних у банківській діяльності. За його визна-ченням, "це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйнят-тя іміджу фінансової установи клієнта-ми, контрагентами, акціонерами (учас-никами) або органами нагляду. Ризик репутації має місце на всіх рівнях ор-ганізації, і тому банки повинні відпові-дально ставитись до своїх стосунків із клієнтами та суспільством"

На мою думку, це положення вар-то було б доповнити застереженням щодо можливого ризику втрати діло-вої репутації банку через імовірне погіршення репутації його акціонерів.

Слід мати на увазі і певну залежність ризику репутації від плинності бан-ківських кадрів. Зазвичай клієнти банку звикають до "своїх" менеджерів. Тобто їх довіра, як правило, персоніфікована. Тому зі звільненням конкретного мене-джера посилюється і ризик втрати клієнта. Отже, стандартний принцип ротації клієнтських менеджерів слід удосконалити шляхом застосування певних додаткових заходів чи проце-дур. Сумлінне виконання корпоратив-ного кодексу етики допоможе убезпечи-ти банки від негативних проявів людсь-кого фактора.

Істотну етичну спрямованість ма-ють активні (ризикові) операції банків. Чим ретельніше банківські спеціалісти працюють над прийняттям рішення щодо надання кредиту, тим менше пройдисвітів і шахраїв одержують до-ступ до фінансових потоків. Тож мож-на стверджувати, що банки, викону-ючи свої основні функції, заодно відсівають несумлінних позичальників та випадкових у бізнесі людей, спри-яючи тим самим формуванню культу-ри бізнес-відносин, а отже, — певних стандартів ринкової етики в країні.

Слід розрізняти по-няття "репутація" та "імідж" банку. Якщо створення іміджу можна певною мірою форсувати (активізувавши, на-приклад, спонсорство в шоу-бізнесі, публікації в пресі тощо), то процес ста-новлення репутації не може випереди-ти природного ходу розвитку самого банку, його фінансової, інтелектуальної та організаційної могутності.

Є ще одна відмінність між іміджем і репутацією. Створенням і підтрим-кою першого займаються, як прави-ло, відділи зв'язків із громадськістю, реклами, прес-секретарі, консультан-ти, помічники керівників банку. Ста-новленням і зміцненням позитивної ділової репутації опікується весь банк, кожен його співробітник.

Якщо банк цілеспрямовано не пра-цює над створенням власного іміджу, то він сформується стихійно — під впливом фактів, що так чи інакше стають надбанням гласності. Зрозуміло, що банківській установі краще управляти процесом утвердження власного іміджу, аніж змирятися з образом, сформова-ним стихійно (часто-густо не без "допо-моги" конкурентів).

Більшість банків на Заході прекрас-но розуміє, що саме позитивна репутація, а також високі стандарти банків-ської етики та бездоганний сервіс обслу-говування є гарантією їх тривалих і плідних взаємовідносин із клієнтами. В економічно розвинутих країнах добра репутація банківської установи вже дав-но стала непрямим фактором збільшен-ня її загальної вартості.

Аналізуючи зарубіжний досвід, можна виокремити такі основні ас-пекти формування корпоративної репутації:

* етика бізнесу та відповідальність його учасників перед суспільством;

* коректність поведінки на ринку;

* сумлінність у виконанні до-говірних зобов'язань;

* якість