У Положенні Національного банку "Про кредитування" дається таке визначення банківського кредиту: “Кредит — позичковий капітал банку у грошовій фора, що передається у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання" [2].

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: поверненість, строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту [2].

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Поверненість є тією особливістю, яка відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поверненість є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Поверненість і строковість кредитування обумовлені тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові засоби підприємств, установ і населення. Ці засоби не належать банку. Головна особливість цих засобів полягає у тому, що вони підлягають поверненню власникам, що вклали їх у банк на умовах строкових депозитів. Тому "золоте" банківське правило говорить, що величина і строки фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і строкам його зобов'язань. Порушення цього основного принципу призводить до банкрутства банку [12, 243].

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений у кредитному договорі строк. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [2]. Мета реалізації цього принципу - зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань.

Вирішення проблеми забезпеченості кредиту залежить від типу кредитування і від об'єкту позики. Якщо мова йде про велику компанію, що успішно працює протягом десятків років, має гарну і тривалу кредитну історію, займає лідируючі позиції на ринку, очолюється відомими професіоналами, то вирішення питання з забезпеченням кредитів потребує одного підходу. Якщо ж розглядається питання надання кредиту для малого підприємства, яке щойно зареєструвалося і починає свою підприємницьку діяльність з нуля - то тут без вирішення питання забезпечення, видавати кредит не можна.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка — це своєрідна «ціна» кредиту. Платність (ціна) кредиту безпосередньо впливає на господарський (комерційний) розрахунок підприємців стимулює їх до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби,

Основними чинниками, які сучасні комерційні банки враховують при встановленні плати за кредит, є, зокрема, такі:

- облікова ставка Національного банку України;

- середня відсоткова ставка за міжбанківським кредитом, тобто за коштами, що купуються в інших комерційних банках для здійснення активних операцій даним комерційним банком;

- середня відсоткова ставка, яка сплачується банком за залучені на депозити кошти;

- ступінь ризику, яким обтяжений комерційний банк, залежно терміну, на який надається кредит, від виду й типу кредиту та від забезпечення;

- структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів, тим дорожчим має бути кредит);

- попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит);

- стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим дорожчою буде плата за кредит, тобто у банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів через знецінення грошей) [11, 38].

Комплексне, системне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість враховувати інтереси як обох суб'єктів кредитної угоди (банку й позичальника), так і держави.

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, що можуть класифікуватися за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

Залежно від терміну використання банківські кредити поділяються на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки (у деяких країнах, наприклад, США, довгостроковими є позики терміном понад 8 років).

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від