Майже аналогічно з'ясовується сутність державного кредиту в працях українських вчених. Так у "Банківській енциклопедії" ця категорія розкривається як "сукупність кредитних відносин,, її котрих позичальником виступає держава, а кредиторами - і юридичні або фізичні особи". У "Фінансовому словнику" державний кредит визначається двояко: "1) залучення державою"; тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної влади для використання їх на фінансування державних витрат; 2) сукупність кредитних відносин, у яких однією із сторін є держава, а кредиторами чи постачальниками - юридичні або фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може виступати одночасно і кредитором, і позичальником".

Найповніше визначення державного кредиту дає О. Д. Василик. Це грошові відносини, що виникають між державою і юридич-ними та фізичними особами в зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат".

Позитивною стороною більшості із наведених визначень є трактування державного кредиту через категорію "відносини". При цьому в одному випадку йдеться про кредитні відносини, а в іншому - про грошові. В інших тлумаченнях даної категорії наявні ті недоліки, про які йшлося при з'ясуванні сутності комерційного та банківського кредиту.

Водночас логічніше, на нашу думку, говорити не про грошові або кредитні відносини, а про відносини економічної власності. Це обумовлено тим, що гроші є найуживанішою і найдинамічпішою формою економічної власності. Крім того, в разі визначення державного кредиту через відносини економічної власності фіксується його (державного кредиту) зв'язок з позичковим капі-талом, якому притаманні свої закони розвитку, поряд із законами розвитку капіталу в цілому.

Якщо врахувати позитивні сторони наведених визначень і усунути негативні, то логічним визначенням державного кредиту буде таке: це загальнонаціональна форма руху позичкового капіталу, в якій виражаються відносини економічної власності між державою і фізичними та юридичними особами з приводу відчу-ження за певну плату вільних грошових коштів та їх привласнення державою з метою використання для виконання необхідних для суспільства функцій.

Двома основними формами державного кредиту є позики і ощадна справа. Державні позики забезпечуються випуском цінних паперів, за допомогою яких акумулюються кошти на фінансовому ринку.

Головними видами цінних паперів виступають облігації і казна-чейські зобов'язання (векселі). Облігація - це цінний папір, що приносить дохід у формі відсотка або виграшу. Такі облігації можуть випускатись з метою покриття дефіциту державного бюджету, а також під конкретні цільові проекти. У правовому контексті облігація є борговим зобов'язанням держави, згідно з яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у певній формі.

Казначейські зобов'язання спрямовуються лише на покриття бюджетного дефіциту. Такими зобов'язаннями оформляються здебільшого короткотермінові позики, а облігаціями -середиьотермінові та довготермінові.

Оскільки державний кредит зумовлює появу державного боргу, то щодо його наявності у світовій економічній літературі на різних етапах розвитку людства висловлювались суперечливі думки. Так, А. Сміт вважав державний борг негативним явищем, оскільки називав державне споживання непродуктивним. Такої ж думки дотримувався Ж. Б. Сей та інші економісти.

У наступний період відбулась переоцінка ролі державного боргу, оскільки державне споживання стало невід'ємною складовою сучасної економічної системи.

Державний борг поділяється на внутрішній (коли держава забор-гувала своїм громадянам) і зовнішній (борг окремої країни перед іншими іноземними державами, фінансово-кредитними організа-ціями і особами).

Сукупний державний борг в Україні у 2003 р., за офіційними даними, становив понад 14,6 млрд. дол. Зовнішній борг України на початок 2004 р. становив 11,8 млрд. дол. Проте, до величини державного боргу не включена заборгованість з виплати трудових заощаджень, яка становить близько 132 млрд. дол. Без урахування цієї заборгованості величина державного боргу є нижчою від законодавчо встановленої межі (60% ВВП). У деяких інших розвинутих країнах величина державного боргу ще більша: у Бельгії у 2000 р. він становив близько 140% ВВП, в Італії - понад 125%. але найменшим він був у Норвегії - до 50% ВВП. У США він становив у 2001 р. понад 5 трлн. дол. (близько 65% ВВП), а виплати відсотків за ним складали майже 350 млрд. дол. на рік. У цілому державний борг суперечливо впливає на розвиток економіки країни, зокрема надмірний випуск державних цінних паперів зумовлює зменшення державних інвестицій і подорож-чання кредиту [12, c. 503].

В Україні зовнішній борг зумовлений нераціональною соціально-економічною політикою уряду та президента країни. Важливим є те, що такі борги використовувались непродуктивно, що лягло важким тягарем на державний бюджет.

Матеріально-речовим змістом державного кредиту є позики центральним та місцевим органам державної влади й такі засоби реалізації, як векселі, облігації, казначейські зобов'язання, а суспільною формою - відносини економічної власності між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та державою -з іншого, з приводу надання цього кредиту та плати за нього. Фізичними особами можуть бути резиденти та нерезиденти. До юридичних осіб у США, наприклад, відносять державний сектор (у т. ч. Федеральну резервну систему), фінансові інститути та корпорації, штатні й місцеві органи влади.

Форми економічної реалізації відносин державного кредиту - стабільне привласнення фізичними та юридичними особами відносно високих відсотків (у США в другій половині 90-х -7-8%, в Україні - до 80%), значні знижки з номінальної вартості облігацій, звільнення отриманих доходів від оподаткування, викуп державою облігацій за завищеними цінами та ін.

Розвиток державного кредиту зумовлюється зростанням дефі-цитності державних бюджетів, на покриття яких використовують до 30% ринку позичкових капіталів у США і майже 60% - у ФРН. Державний борг США за 1913-99 рр.