викликає появу прямих збитків та можливу втрату банківського капіталу. Оби-два висліди неплатежів за кредитною угодою є вкрай небажаними для банку, поза як це може призвести у майбутньому до скорочення ресурсної бази та під-риву фінансової стабільності, авторитету самого банку. Тому видається логіч-ним те, що банк, прагнучи убезпечити себе від ймовірних втрат, у першу чер-гу надає кредити найбільш надійним, перевіреним клієнтам. Але, разом з тим слід пам'ятати, що кредитні операції, пов'язані з дещо вищим ризиком повер-нення позик, є більш дохідними за рахунок вищої оплати позичальником такої операції, тобто вищого процента за кредит. З огляду на це кредитний ризик активної діяльності комерційного банку можна розглядати і як ймовірність появи втрат (втраченої вигоди) із-за ненадання кредиту потенційному позичаль-нику, здатному своєчасно виконати свої фінансові зобов'язання. Кредитний ризик може бути пов'язаний з:
1
простроченням платежу через неплатоспроможність позичальника;
2
нецільовим використанням кредиту;
3
типом позичальника за формою власності;
4
збитковістю галузі застосування кредиту;
5
забезпеченістю і видами застави;
6
невиконанням попередніх зобов’язань за кредитами банку;
7
безперспективністю подальшого розвитку позичальника;
8
складним фінансовим станом підприємства, що отримало кредит тощо.
Розглянемо структуру кредитного ризику, що її подано на рисунку 6.
Кредитний ризик поділяється на ризик пов'язаний з позичальником, із способом забезпечення, системний та форс-мажорний ризик.
Ризик пов'язаний з позичальником, гарантом та страховиком поділяється на об'єктивний, суб'єктивний і юридичний.
Об'єктивний ризик - це ризик фінансових можливостей, що передбачає нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів.
Суб'єктивний ризик - це ризик, що пов'язаний з репутацією малого підприємства - клієнта банку або його гаранта (чи страховика) в діловому світі, відповідальність та готовність виконати взяті зобов'язання.
Юридичний ризик - виникає у разі неточного складання та оформлення кредитного договору, гарантійного листа чи договору страхування. Цей вид ризику може бути навмисне підвищений діями клієнтів або працівниками банків. Може бути спричинений і недостатньою кваліфікаційною підготовкою обох сторін.
Велика група ризиків пов'язана з предметом застави.
По-перше, це ризик ліквідності. За деяких причин предмет застави є неліквідним. Для банку це приводить до втрат та додаткових видатків на його утримання.
По-друге, кон'юнктурний ризик - коли протягом дії кредитної угоди можливе знецінення предмета застави.
По-третє, ризик загибелі предмету застави протягом дії кредитного договору.
По-четверте, юридичний ризик - внаслідок недосконалого оформлення і складання договору застави.
Уникнути такого виду ризику можливо розробивши систему пріоритетів предметів застави, та якісною методикою оцінки, про що йшлося раніше.
Системний ризик має прояв за умови глобальних змін у економічній системі країни, що матимуть вплив на фінансовий стан позичальника (зміна податкового законодавства, введення санкцій, квот, ліцензування тощо).
Завжди присутній форс-мажорний ризик, як наслідок можливих стихійних лих, війн, соціальних вибухів тощо. Цей вид ризику неможливо передбачити і важко йому перешкодити, засобом уникнення може бути страхування (що є прийнятною практикою).
Визначивши джерела та причини можливих загроз у кредитній діяльності, банк як комерційне підприємство прагнутиме захистити себе від ймовірних збитків та потрясінь.
Тому, наголос у кредитній політиці банку ставиться на досягненні безпеки, зниженні ризикованості кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобіганні втрат активів та банківського капіталу.
З метою захисту своїх інтересів, зменшення рівнів кредитних ризиків у процесі активної діяльності комерційний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими інструктивними документами, так і власними критеріями оцінки ймовірних ризиків, методами та захода-ми щодо їх зниження, котрі відображаються у кредитній політиці банків.
Найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надійним та перевіреним позичальникам. Але, повністю уникнути ризику у кредитній справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо. Головною метою є мінімізація ризику, банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, раціонально та виважено оперуючи капіталом у даному секторі активної діяльності. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї діяльності та бути гідним конкурентом у сис-темі фінансових посередників.
Розгляд способів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів - нормативно визначених показників максимального ризику
Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборго-ваності за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів, як відкриття креди-тної лінії, котра є юридичне оформленим зобов'язанням банку перед позичаль-ником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встано-вленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати до-тримання обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності коме-рційних банків, визначених Інструкцією № 358 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Одним із них є показник нормативного ризику Н9 - максимальний розмір ризику на одного позичальника.
Норматив Н9 не повинен перевищувати значення 25%, тобто жоден із наданих одному позичальнику кредитів (або їх сума) не може перевищувати чверть власного капіталу банку.
Але, найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визна-чення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.
Кредитоспроможність позичальника — це здатність юридичної або фізичної особи повністю та у строк розрахуватися зі своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фіксує неплатежі за минулий період або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.
До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізу-вати кредитоспроможність позичальника, вивчити фактори, котрі